Розділ 7
УКРАЇНА, ЄВРОПА, СВІТ
ТЕМА 2
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
сформувати розуміння, як діє міжнародне право в царині міжнародних відносин; проаналізувати місце України в системі міжнародних відносин на локальному та глобальному рівнях.
пояснює, як діє міжнародне право; аналізує місце України в системі міжнародних відносин на локальному та глобальному рівнях; оцінює роль урядових і неурядових міжнародних організацій, зокрема НАТО, у справі професійної підготовки українських військових та наданні гуманітарної допомоги; пояснює важливість співпраці з міжнародними організаціями для завершення конфлікту на Донбасі та вирішення проблем мирного населення.
виявляє готовність діяти як відповідальний громадянин України та світу, дотримуючись норм міжнародного права; вважає захоплення Криму Росією актом порушення міжнародного права; висловлює переконання в необхідності застосування норм міжнародного гуманітарного права стосовно полонених у ході військового конфлікту на Донбасі та переміщених осіб.
В Україні питання захоплення Криму та військовий конфлікт на Донбасі за участі Росії — найактуальніші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Ми спробуємо розібратись, які норми міжнародного гуманітарного права щодо мирного населення порушені, яку допомогу Україні надають урядові й неурядові міжнародні організації, зокрема НАТО, у справі професійної підготовки українських військових, наданні гуманітарної допомоги переміщеним особам всередині України, пораненим українським військовим, українським біженцям в інших країнах. Важливо також з’ясувати позицію слухачів щодо отримання підтримки ззовні, оскільки деякі люди вважають, що фінансова та військова допомога призведуть до поступової втрати суверінетету та встановлення зовнішнього управління країною.
Наука дає визначення, що таке міжнародні відносини. Більшість дослідників погоджуються, що міжнародні відносини — це сукупність різноманітних відносин (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими й регіональними організаціями, у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.
Основними формами міжнародної взаємодії є співпраця, суперництво і конфлікт.
Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, через двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво. Вона є найперспективнішою, адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб’єктів міжнародних відносин і називається стратегічним партнерством.
Стратегічне партнерство передбачає найбільш масштабний і взаємовигідний спосіб взаємодії в різноманітних сферах суспільного життя.
Суперництво передбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і у відносинах конфронтації.
Конфлікти на міжнародному рівні виникають тоді, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох держав або їх груп. Вони можуть виражатися в денонсації договорів, розриві дипломатичних відносин, економічній блокаді, провокуванні внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і міждержавних воєн.
Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, які виникають у результаті погодження між державою й іншими суб’єктами міжнародного співтовариства й регулюють відносини з метою мирного співіснування. Міжнародне право, як це визнає більшість юристів-міжнародників, є правом міжнародного співтовариства.
Функції міжнародного права:
координуюча — полягає в тому, що за допомогою його норм встановлюють правила поведінки, які є стандартами для всіх держав у їх взаємовідносинах, щоб взаємодіяти сприяючи, а не заважаючи одна одній;
регулююча — полягає в тому, що в нормах і загальновизнаних принципах держав закріплюються правила, без яких неможливе їх спільне існування та спілкування;
забезпечувальна — полягає в тому, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави дотримуватись певних правил поведінки як у мирний час, так і в період війни;
охоронна — полягає в тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дають змогу спільно (колективно) карати порушників.
Таким чином, міжнародне право стоїть на сторожі мирних інтересів держави й інтересів особистості і передбачає механізми покарання порушників. Як відомо, Росія порушила міжнародне право і анексувала частину території України, а саме — Крим. Міжнародна спільнота не визнала анексії Криму, оскільки такі дії Росії порушили багато норм міжнародного права, і ввела економічні санкції проти країни-агресора. Санкції мають свій ефект і погіршують економічне становище Росії. Однак кардинально ситуацію не змінюють.
В іншій частині України, на Донбасі, завдяки військовій підтримці Росії виник збройний конфлікт: частину території захопили терористичні угруповання, проголосили «незалежні республіки», які не визнають юрисдикцію українських законів і ведуть війну проти української держави.
Активне використання Україною міжнародних форматів (переговори у Женевському та Нормандському форматах, укладання Мінських домовленостей, звернення до Міжнародного суду ООН, прийняття резолюції Ради Безпеки ООН, Парламентської асамблеї ОБСЄ та Парламентської асамблеї Ради Європи, активна участь ОБСЄ у ролі посередника і спостерігача у зоні конфлікту) дало змогу запобігти ескалації збройного протистояння та зупинити активну стадію конфлікту на Донбасі. Проте військові дії призвели до появи маси біженців — більше мільйона людей покинули свої домівки і перебралися до центральних і західних регіонів України, десятки тисяч перетнули кордони сусідніх країн у пошуках миру і спокою. На непідконтрольній українській владі території залишилися мирні жителі, які з різних причин не змогли евакуюватися і зараз потерпають від знущань бойовиків. Крім того, певна кількість людей перебуває у т. з. «сірій зоні» на межі військових зіткнень і кожен день життя цих людей перебуває у небезпеці. Тому для таких людей та інших категорій постраждалих від військових дій існує міжнародне гуманітарне право.
Міжнародне гуманітарне право (МГП) — це звід норм, що мають на меті пом’якшити наслідки збройних конфліктів
МГП накладає на воюючі сторони обмеження, які стосуються засобів і методів ведення війни.
МГП захищає тих, хто не бере участі чи припинив брати участь у військових діях.
МГП також називають правом війни або правом збройних конфліктів.
охоронна — полягає в тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дають змогу спільно (колективно) карати порушниківМГП регулює ведення військових дій сторонами конфлікту і надає захист особам, які опинилися в руках ворога. Воно також:
зобов’язує сторони конфлікту розрізняти комбатантів* та цивільних осіб й утримуватися від нападу на цивільних осіб;
забороняє або обмежує застосування тих видів зброї, які завдають особливо важких страждань або не дають змогу розрізняти комбатантів і цивільних осіб;
зобов’язує сторони конфлікту піклуватися про поранених і хворих та надавати захист медичному персоналу;
зобов’язує сторони конфлікту забезпечувати повагу до людської гідності військовополонених та інтернованих цивільних осіб, даючи змогу, зокрема, відвідувати їх делегатам МКЧХ.
Міжнародне гуманітарне право базується на чотирьох Женевських конвенціях 1949 р. і на трьох Додаткових протоколах до них. Ці документи дають повноваження здійснювати такі види діяльності, як:
надання допомоги військовослужбовцям, які є поранені, хворі або зазнали корабельної аварії;
відвідання військовополонених;
відновлення сімейних зв’язків між родичами, яких роз’єднав військовий конфлікт;
надання допомоги цивільним особам;
забезпечення поводження з особами, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, згідно з його положеннями.
МГП застосовується до всіх сторін конфлікту, незалежно від того, хто його розпочав. Міжнародне гуманітарне право захищає військових, а також тих, хто не бере участі або припинив брати участь у військових діях, наприклад: цивільних осіб, медичний і духовний військовий персонал; військових, які є поранені, хворі або зазнали корабельної аварії; військовополонених й інтернованих цивільних осіб. Визнаючи наявність особливих потреб у жінок і дітей, МГП надає їм додатковий захист.
26 квітня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 329 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань застосування та реалізації норм міжнародного гуманітарного права в Україні».
МГП також встановлює захист об’єктів, які не мають військового значення, обмежує сторони, що воюють, у виборі засобів і методів ведення війни.
Таким чином міжнародне гуманітарне право має в повному обсязі застосовуватись в Україні.
Значну допомогу в подоланні військового конфлікту в різний спосіб нам надають міжнародні урядові й неурядові організації, зокрема Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Якщо до розпаду СРСР НАТО протистояла як військовий союз Організації Варшавського договору, то нині організація виконує функції європейської інтеграції країн Східної і Центральної Європи.
Сьогодні членами НАТО є 29 країн: Албанія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Черногорія.
Співпраця з НАТО дає змогу країнам-партнерам наблизити свій військово-промисловий комплекс, організаційну структуру збройних сил, технічні та оперативно-тактичні параметри до стандартів країн Заходу, встановити демократичний контроль над військовими структурами. Слід додати, що членство в НАТО є одним з основних факторів євроатлантичної інтеграції, що забезпечує країні-члену повноцінну участь у системі європейської безпеки, надійний захист її суверенітету і територіальної цілісності. Водночас План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) передбачає запровадження країнами — кандидатами у члени Альянсу — європейських стандартів демократії, верховенства права та добробуту.
Україна приєдналася до Програми ПДЧ 8 лютого 1994 року після підписання відповідного рамкового документа. У рамках Програми ПДЧ триває реалізація таких програм і проектів співробітництва України з НАТО:
Ініціатива НАТО з розбудови цілісності та прозорості оборонних інституцій. Мета: надання допомоги у запровадженні в структурах сектору безпеки і оборони України практики ефективного, доброчесного і прозорого менеджменту; зміцненні механізмів протидії і запобігання корупції; удосконаленні системи управління ресурсами. Основні форми: організація та проведення самооцінки оборонних і безпекових інституцій щодо виявлення корупційних ризиків і загроз; вироблення на підставі цього рекомендацій та їх подальша імплементація; організація та проведення навчальних курсів з антикорупційної тематики; створення кола національних експертів у рамках Ініціативи. Експертами Альянсу надається практична допомога стосовно реалізації спільно визначених пріоритетів і завдань в рамках згаданої Ініціативи НАТО.
Програма з професійного розвитку цивільного персоналу сектору безпеки й оборони України. Мета: надання допомоги в підготовці за єдиною програмою цивільного персоналу інституцій сектору безпеки й оборони України, здатного у своїй службовій діяльності до запровадження та реалізації системних державних реформ. Основні форми: проведення семінарів, круглих столів, стажувань, навчальних курсів в Україні та за кордоном за фінансової підтримки НАТО.
Програма НАТО «Удосконалення військової освіти». Мета: надання допомоги керівному та професорсько-викладацькому складу військових навчальних закладів України у підвищенні їх рівня підготовки в інтересах системного вдосконалення військової освіти. Напрями співробітництва: розвиток системи дистанційної освіти; інноваційні методики освіти та викладання; мовна підготовка; лідерство; теорія управління; психологічна підготовка; психологічні, правові та практичні аспекти ведення бойових дій; стандарти НАТО стосовно системи управління військами; короткотермінові курси для керівництва складу; основи повітряних операцій; обмін досвіду участі в операціях НАТО; військові ігри та комп’ютерне моделювання навчань; цивільно-військові відносини; інформаційна безпека; підготовка штабних офіцерів; психологічна підтримка штабів у ході розгортання операцій; комунікаційні навички викладача, командира; математичне моделювання безпекових питань; економічна безпека.
Існують й інші програми співпраці України й НАТО.Зокрема існує Спільна робоча група Україна — НАТО з оборонно-технічного співробітництва (СРГО), у рамках діяльності якоїуряд України щорічно затверджує програму, так звану Дорожню карту оборонно-технічного співробітництва Україна — НАТО, яку узгоджує на засіданні робочої групи. Спільна робоча група Україна — НАТО з оборонно-технічного співробітництва діє під егідою Комісії Україна — НАТО. Засідання проводяться двічі на рік, почергово в Україні та штаб-квартирі НАТО. Перше засідання групи було проведене у 2004 р. Дорожню карту розроблено й на 2018 р. На останньому засіданні робочої групи в грудні 2017 р. сторони домовились про інтенсифікацію співпраці у 2018 р., зокрема у сфері впровадження технічних стандартів НАТО в Україні, професійної підготовки персоналу й удосконалення системи безпеки складів зберігання боєприпасів.
Проблемами біженців, переселенців, полонених, зниклих безвісті в Україні займається Червоний Хрест та інші гуманітарні організації. В Україні також створена Коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі», яка діє з 2014 р. за підтримки ПРООН та інших партнерів. У коаліцію входить 17 організацій, більшість із яких — це правозахисні організації та ініціативи, що документують порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту на Донбасі. Коаліція розробила й запустила нову веб-сторінку, де громадяни можуть напряму повідомляти про порушення прав людини. Коаліція підготувала 11 тематичних доповідей і 2 звіти про результати моніторингу порушень прав людини. За підтримки ПРООН, один із цих звітів був поширений серед членів Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї ООН. Це один з прикладів, як громадянське суспільство може допомагати вирішити проблеми людей, які постраждали в ході військового конфлікту на Сході України.
Методика
Розглядаючи питання, як діє міжнародне право в царині міжнародних відносин, ми можемо провести імітаційну (або симуляційну) гру — «Засідання Ради безпеки ООН». Слухачів заздалегідь просимо поділитись на делегації, які будуть представляти країни — постійних членів Ради Безпеки (по 2 особи), а ті, хто залишився, будуть представляти непостійних членів Ради Безпеки й координатора, серед них делегація України. На порядок денний ставимо питання про анексію Криму. Делегація України подає документ, у якому звинувачує Росію в захопленні частини її території. Цей документ розглядається на засіданні, делегації виступають по черзі зі своїм баченням проблеми, а далі ставлять питання і відбувається загальна дискусія.
Кожна делегація має підготувати свою платформу з цього питання заздалегідь і висловити її на занятті, позиція делегації має збігатися з реальною позицією країни. Від імені України можуть бути озвучені якісь нові пропозиції, що будуть обговорюватися. У кінці координатор підбиває підсумки.
Можлива імітація засідання Міжнародного суду ООН, або Гаагського трибуналу, до якого Україна подала позов на Росію щодо порушень нею прав людини в окупованому Криму або безпідставного утримання українських громадян у в’язницях РФ, порушень прав людина в зоні конфлікту на Донбасі. Слухачі заздалегідь обирають судійську колегію (3 особи), яка має право ставити питання, вислуховувати свідків зі сторони обвинувачення та захисту, керувати роботою прокурора та адвоката. Мають бути присутні позивач і обвинувачуваний, а також секретар суду. Тобто половина групи — активні учасники судового засідання, інші — свідки захисту чи обвинувачення. Можуть бути зустрічні позови громадян до української влади щодо порушення їх майнових прав. Таке засідання може тривати як 45 хвилин, так і 1 годину 20 хвилин, залежно від того, які питання будуть обговорюватись.
Питання щодо діяльності НАТО, допомоги Україні та в решті-решт вступу України до цієї організації може бути розглянуте як у формі роботи «круглого столу» Україна — НАТО у формі референдуму. Останній варіант передбачає імітацію референдуму, який складається із трьох етапів: 1) підготовка громадської думки — агітація за вступ до НАТО або проти вступу; 2) підготовка бюлетенів, де буде питання про вступ України до НАТО з варіантами відповіді «так» або «ні»; 3) імітація волевиявлення: працює дільнична комісія, яка роздає бюлетені після пред’явлення паспорта, громадяни заходять у заздалегідь підготовлені кабінки, ставлять свої позначки й кидають бюлетені в урну. Після закінчення голосування дільнична комісія розглядає бюлетені, підраховує голоси й оголошує результат.
Усі три варіанти імітаційної гри розраховані на весь час проведення заняття.
Рефлексія
1. Як діють правові акти міжнародного гуманітарного права щодо захисту прав людини в ході військового конфлікту на Донбасі?
2. Яку роль відіграє НАТО у справі професійної підготовки українських військових?
3. Як покращити механізми міжнародного права з вирішення міждержавних військових конфліктів?
Джерела
1. Північноатлантичний альянс: історія, функції, структура, відносини з Україною: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів та слухачів магістерської підготовки за напрямом «Державне управління» / за заг. ред. проф. Д. І. Дзвінчука. — Івано-Франківськ., 2012. — 604 с.
2. Потіха А. Україна — НАТО: перспективи співробітництва // Резонанс. — 2016. — № 43. — С. 6–13. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2016/ rez43.pdf.
