Розділ 3
ЛЮДИНА В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ
ПРОСТОРІ
ТЕМА 1
СОЦІОКУЛЬТУРНА БАГАТОМАНІТНІСТЬ
сформувати уявлення про суспільство, соціальну структуру суспільства, соціальні цінності; розкрити причини гендерної, етнічної, конфесійної різноманітності людей.
інтерпретує й аналізує інформацію про соціальну структуру суспільства та соціальні інститути; характеризує соціальні норми, незважаючи на соціальні страти населення; класифікує гендерні, етнічні, конфесійні відмінності у суспільстві; формує толерантне ставлення до людської різноманітності; обґрунтовує поняття «рівність».
усвідомлює значення гендерної рівності; розуміє, що таке соціальні цінності та яку роль в житті суспільства відіграє соціальна відповідальність; усвідомлює цінність людської різноманітності.
Вивчаючи історію, ви розглядали різні типи суспільних об’єднань. З якою метою люди об’єднувалися? Питання співіснування людей як одного цілого суспільного організму цікавило філософів здавна. Суспільство — це складна соціальна система. Вона складається з окремих індивідів, великих і малих груп людей, яких об’єднують потреби, інтереси, симпатії, вік, стать, національність тощо. Але суспільство характеризують не лише його елементи, а й те, що їх пов’язує, що тримає їх разом, упорядковує.
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
Мозковий штурмВикладач об’єднує аудиторію у чотири групи і дає завдання: Запропонуйте соціальний поділ групи людей, які врятувалися на необжитому острові. Заслуховуються версії груп, на основі чого студенти готуються до вивчення першого питання.
Знаки-символиВикладач об’єднує студентів у чотири групи, які розробляють знаки-символи ряду понять («суспільство», «структура суспільства», «соціальна стратифікація», «соціальний статус») і презентують результати своєї діяльності на загальний огляд.
Інтерактивна вправа: «Соціум»— Студентам роздаються картки з назвою «нової особистості», причому їм не дозволяється обмінюватися інформацією з іншими. Далі пропонується об’єднувати в групи залежно від своїх ролей.
— Після закінчення вправи відбувається колективне обговорення її результатів, актуалізуються наступні запитання:
Чому ви були в різних групах?
Яким особам було складно визначитися? Чому?
Які спільноти природні, а які набуті? Чому?
Які ідентичності у когось не були задіяні? Які ще можуть бути ідентичності у людини?
Які причини існування кількох ідентичностей в однієї людини?
Суспільство. Соціальна структура суспільства. Соціальні цінності
Суспільство — сукупність людей, об’єднаних певними відносинами, зумовленими способом виробництва матеріальних і духовних благ, які змінюються упродовж історії. До найхарактерніших ознак суспільства належать:
спільність території проживання людей, які взаємодіють одне з одним;
цілісність (суспільство є єдиним цілим);
сталість, тобто період існування суспільства триваліший за життя одного покоління;
здатність відтворювати й підтримувати міцні внутрішні зв’язки;
певний рівень розвитку культури, наявність власної системи цінностей, що лежить в основі стосунків між людьми;
самодостатність, саморозвиток і саморегулювання (тобто для існування та розвитку суспільству не потрібні жодні зовнішні чинники).
Суспільні відносини — це достатньо стійкі зв’язки, що виникають між людьми та групами людей і мають істотне значення для життєдіяльності певної сукупності людей. До них належать соціальні, економічні, політичні, правові, духовні й інші типи відносин.
Соціальні відносини відображають становище людей та їх груп у суспільстві, їхню роль у суспільному житті. Різницю соціальних та особистих відносин яскраво демонструє простий приклад: коли чоловік і жінка кохають одне одного — це особисті відносини. А от коли пара укладає шлюб, таким чином створюючи родинний зв’язок, тоді виникають соціальні відносини, адже молода сім’я має соціальне значення для суспільства загалом.
Соціальний інститут — це відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася в певній сфері життєдіяльності суспільства. До соціальних інститутів належать, наприклад, сім’я, або шлюб. Соціальні інститути можуть бути формальними й неформальними. Формальні соціальні інститути регулюються законами й іншими нормативними актами. До них належать держава, армія, школа тощо. А коли функції, засоби соціального інституту не втілюються у формальних правилах, виникають неформальні інститути: культурні й соціальні фонди, об’єднання за інтересами. Соціальні інститути поділяються за сферами життя людини на економічні, політичні, виховні, культурні тощо.
До економічних соціальних інститутів належать ті, що займаються виробництвом і розподілом благ, послуг, регулюванням грошового обігу, організацією праці тощо; це гроші, корпорації, ринок. Політичні соціальні інститути пов’язані зі встановленням, виконанням, підтриманням влади. Політичними інститутами є уряд, парламент, поліція. Виховними й культурними є інститути, створені для розвитку культури, соціалізації молодого покоління, передання йому культурних цінностей суспільства. До них належать сім’я, школа, інші навчальні, наукові, художні заклади, релігія.
Соціальна структура суспільства — це ієрархічно впорядкована сукупність людей, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками та відносинами. Саме завдяки структурі суспільство відрізняється від натовпу, хаотичного скупчення людей. Основними елементами соціальної структури є люди та їхні групи. Кожен з елементів соціальної структури пов’язаний з іншими, займає в ній специфічне, притаманне лише йому місце та відіграє власну роль.
Соціальна стратифікація розуміється як розташування людей у статусній ієрархії, згори вниз за чотирма основними критеріями нерівності: неоднаковими прибутками, рівнем освіти, доступом до влади, престижем професії. Термін «стратифікація» ввів до соціологічного обігу американський вчений Пітірім Сорокін.
У сучасних суспільствах представники вищих класів — еліти — обіймають привілейовані посади та мають найпрестижніші професії. Зазвичай їхня праця високооплачувана та пов’язана головним чином з інтелектуальною діяльністю, виконанням управлінських функцій. Вожді, королі, президенти, політичні лідери, успішні бізнесмени, видатні вчені та діячі мистецтв утворюють еліту суспільства. Надзвичайно важливим елементом структури сучасних суспільств є середній клас групи, що належать до нього, займають проміжну позицію між верхівкою та нижніми класами суспільства. Належність до нього визначається власністю, освітніми або технічними навичками, управлінською діяльністю.
У сучасному розумінні до середнього класу належать дрібні та середньої руки власники й підприємці, вчителі, лікарі, юристи, кваліфіковані робітники та службовці. Ця частина суспільства володіє певною власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, упевненість у майбутньому зумовлює зацікавленість середнього класу в збереженні існуючого ладу, а тому його значна питома вага в соціальній структурі зумовлює добробут суспільства. У розвинених країнах до середнього класу належить приблизно 80 % населення. Серед найнижчих прошарків — некваліфіковані робітники, безробітні, жебраки, маргінали, тобто люди, які втратили своє попереднє соціальне становище і не змогли адаптуватися до нових умов. Це особи, які перебувають у граничному стані відносно суспільства або певної соціальної групи.
На думку дослідників, однією з найбільших проблем сучасного українського суспільства є відсутність авторитетної еліти та міцного, розвиненого середнього класу і досі переважають нижні середні та найнижчі верстви:
Загальноукраїнські елітні групи, що володіють власністю в межах, які можна порівняти з найбільшими статками представників західного світу, а також володіють засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.
Регіональна та корпоративна еліта, представники якої володіють значним (за українськими масштабами) статком і впливом на рівні регіонів і певних галузей або секторів економіки.
Верхній середній клас, який володіє власністю та прибутком, що здатні забезпечувати західні стандарти споживання та можливості підвищення свого соціального статусу.
Динамічний середній клас, прибутки якого забезпечують задоволення середньоукраїнських і вищих стандартів споживання, що також характеризується досить високою потенційною адаптованістю, значними соціальними вимогами й мотиваціями.
Аутсайдери, яким притаманна низька адаптація та соціальна активність, невисокі прибутки й орієнтація на легальні способи їх одержання.
Маргінали, які відзначаються низькою адаптацією, асоціальними та антисоціальними установками у своїй соціально-економічній діяльності.
Криміналітет, для представників якого характерна висока соціальна активність та адаптованість, але при цьому вони цілком свідомо й раціонально діють усупереч легальним нормам господарської діяльності.
Безхатченки — люди, які втратили соціальний статус, без постійного місця проживання. Доних можуть належати особи, які мешкають у непризначених і непристосованих для проживання місцях, а також особи, які в нічний час проживають у притулку для бездомних.
сталість, тобто період існування суспільства триваліший за життя одного покоління;
здатність відтворювати й підтримувати міцні внутрішні зв’язки;
певний рівень розвитку культури, наявність власної системи цінностей, що лежить в основі стосунків між людьми;
самодостатність, саморозвиток і саморегулювання (тобто для існування та розвитку суспільству не потрібні жодні зовнішні чинники).
Соціальні цінності — це соціальна згуртованість, солідарність, відповідальність. Соціальні цінності сприяють духовному розвитку суспільства, соціалізації людей, освоєнню ними моральних суспільних норм, способів поведінки та взаємодії. Соціальні цінності — це значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних груп чи особистості. Соціальні цінності є своєрідним духовним базисом розвитку суспільства і їх зміна або руйнування підриває існування будь-якого етносу, народності, нації. Вони включають знання, навички, вміння, особистісні якості, форми виховання, добробут, справедливість, свободу, тощо. Рисами соціальних цінностей є те, що вони підтримуються більшістю суспільства, сприяють збереженню стабільних соціальних відносин і впливають на суспільний стан і розвиток.
Є декілька підстав для типології цінностей. Оскільки цінності впливають на поведінку людей у всіх сферах життєдіяльності, підставою для їх типології є предметний зміст. У цій підставі розрізняють цінності соціальні, культурні, моральні, економічні, політичні і т. д. Стосовно до соціуму соціальні цінності можна поділити на економічні, екологічні, педагогічні, культурні і т. д., тобто можна з упевненістю сказати, що типів цінностей може бути стільки, скільки значущих сфер життєдіяльності є в соціумі. Ключовим елементом соціальних цінностей є соціальні норми.
Соціальні норми і цінності це важливий інструмент соціалізації особистості. Вони не тільки орієнтують людину на встановлення ефективної взаємодії з соціальним середовищем, а і є значущим чинником її освоєння, а значить, і власного соціального розвитку, впливаючи на індивіда, спонукають його до вироблення певного типу поведінки.
Соціальна згуртованість є вирішальним фактором суспільного розвитку, що базується на спільних цінностях, міцних соціальних зв’язках і спільному виконанні суспільних обов’язків. Вона є близькою до ідеї соціальної солідарності, коли люди та їх групи готові діяти й об’єднуватися заради спільної справи. Соціальна згуртованість направлена на досягнення добробуту абсолютної більшості громадян, гармонічні й стабільні відносини, подолання соціальної ізоляції.
Солідарність — це єдність переконань і дій, взаємодопомога і підтримка членів соціальної гру- пи в задоволенні спільних інтересів і досягненні загальних групових цілей. Розуміння людством необхідності спільних дій та співпраці для вирішення нагальних проблем робить солідарність загальнолюдською цінністю. Соціальна згуртованість і спільні дії передбачають не лише участь, а й відповідальність за ці дії.
Відповідальність — усвідомлення особистістю власних обов’язків та їх виконання. Соціальна відповідальність виникає тоді, коли поведінка людини має суспільне значення й регулюється соціальними нормами. Відповідальність є найважливішою якістю особистості, тому що, беручи на себе відповідальність, людина самореалізується.
Методика
Знаки-символиВикладач об’єднує студентів у чотири групи, які розробляють знак-символ фактора стратифікації і презентують результати своєї діяльності на загальний огляд.
Аналіз схемиСОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ
Викладач об’єднує студентів у шість груп, кожна з яких аналізує запропонований канал соціальної мобільності.
У чому виражається більша інтенсивність міжгрупової мобільності демократичних суспільств?
Чи може бути міжгрупова мобільність абсолютною?
Додаток. Ідентифікаційні картки
| 30-річний власник кількох ресторанів з незначною вадою, киримли мусульманин | 45-річна сільська жінка, прибиральниця у школі, українка, православна |
| 40-річний безхатько, українець, греко-католик | 35-річна українка-бізнесвумен, атеїстка |
| 25-річний колишній в’язень, православний українець | 22-річна безробітна сирійська біженка з двома дітьми, мусульманка |
| 35-річний китайський бізнесмен, гей, атеїст | 65-річна пенсіонерка, росіянка, православна |
| 15-річний учень київської елітної школи, єврей, юдей | 18-річна студентка-киримли, мусульманка |
| 62-річний православний єпископ, болгарин | 28-річна безробітна атеїстка-росіянка, яка хворіє на СНІД |
| 32-річний українець-наркоман, вантажник, джедаїст | 38-річна українка з великою родиною, учителька, греко-католичка |
| 27-річний таксист, циган, православний | 45-річна самотня медсестра, єврейка, юдейка |
| 42-річний власник магазину, вдовець з двома неповнолітніми дітьми, українець, адвентист | Домогосподарка з двома неповнолітніми дітьми, українка, православна |
| Погано освічений 60-річний українець, християнин | 28-річна українка, що зловживає алкоголем, без постійної роботи, православна |
| 50-річний самотній капітан поліції, українець, православний | 35-річна одинока мати, продавчиня, українка, католичка |
| 23-річний сержант збройних сил, поляк, католик | 28-річна снайперка збройних сил, українка, православна |
| 80-річний колишній депутат Верховної ради, росіянин, атеїст | 62-річна власниця мережі готелів, українка, православна |
| 19-річний афроукраїнець з вадами слуху, студент коледжу, католик | 10-річна прийомна донька в родині сантехніка та бухгалтерки |
Пропоновані групи:
1. Майнові спільноти.
2. Гендерні спільноти.
3. Вікові спільноти.
4. Релігійні спільноти.
5. Національні спільноти.
Пригадайте основні історичні події новітньої історії України. Як, на вашу думку, вони вплинули на формування українського суспільства?Гендерна, етнічна, конфесійна різноманітність
Мотивація до вивчення теми: Сучасний світ — це не замкнутий простір людського буття, обмежений кордонами, це життя в глобальному, полікультурному світі. Сучасне суспільство складається з представників різних культур, що становить полікультурне суспільство. Це суспільство з багатьма культурами, з етнічними гендерними і релігійними групами, які проживають на одній території. У мультикультурному суспільстві існують сталі дружні зв’язки і відкриті відносини, які передбачають рівноправність, взаємоповагу і визнання рівноцінності кожної культури та толерантне ставлення по відношенню одне до одного. Полікультурне суспільство вміщує численні культурні традиції та практики, які асоціюються з різними етнічними та конфесійними групами, що входять до складу цього суспільства. Це наче повноводна ріка, що живиться з невеликих струмків.
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
Бесіда«Краще на Батьківщині кістьми полягти, ніж на чужині слави натяти». Чому своя Батьківщина є для людини найкращою?
Евристична бесіда«Що таке етнос?»
Поясніть власне ставлення до такої думкиДехто жартома говорить про те, що між чоловіками й жінками велика відмінність, що буцімто ми походимо з різних планет. Чоловіки — з Марсу, а жінки — з Венери. Пояснюють, що різниця в анатомії обумовлює відмінність наших доль. Запевняють, що ми по-різному мислимо і керуємося кожен своїм голосом моралі; що нам властиві неоднакові манери розмовляти і слухати одне одного.
Бесіда за карикатурою. Запитання для обговоренняЯк ви розумієте зміст карикатури?
Чи можна в усьому поставити знак рівності між статями?
Гендерна, етнічна, конфесійна різноманітність
У сучасному полікультурному суспільстві особливого значення набувають загальнолюдські цінності. Вони регулюють поведінку людей, виступають важливими критеріями та знаряддями пошуку взаєморозуміння та злагоди в суспільстві. Людське життя, здоров’я, сім’я, кохання, спілкування важливі для кожної людини, але забезпечити ці цінності можливо лише за стабільності суспільства. Умовами цього є визнання культурних відмінностей, прав і свобод людей, ненасильства, толерантності.
Толерантність — моральна якість, що проявляється в повазі інтересів, почуттів, звичок інших людей.
Це терпиме ставлення до думок, що не збігаються з власними думками, позиціями, віруваннями, терпимість до критики, поведінки інших. Вона передбачає захист та обґрунтування власної позиції. Толерантність є обов’язковим принципом будь-якого демократичного суспільства та демократичної держави. Толерантність є готовністю з боку більшості поширити блага та привілеї спільноти й громадянства на меншини й одночасно поважати відмінність інших національних громад.
У 1995 році ЮНЕСКО була зроблена спроба сформулювати офіційне значення толерантності у «Декларації принципів толерантності». Серед інших речей, у цьому великому й вичерпному документі толерантність означає «повагу, прийняття та поцінування багатої різноманітності наших світових культур, наших форм самовираження й способів виявлення людського єства… Толерантність є гармонія у різноманітності».
Толерантність — це особиста або суспільна характеристика, яка передбачає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а значить, і погляди на цей світ різноманітні, вони не можуть і не повинні зводитися до одноманітності або бути в будь-чию користь. Толерантність пропонує відмову від насилля, використання мирних засобів для вирішення суперечностей і конфліктів, які супроводжують історію суспільства і життя кожної людини. У соціальному смислі — це поважливе, терпиме відношення до людей, їх думок, культури, вірування, інакодумства. Тому особа має знайомитися з різними культурами, традиціями, релігіями, їх спільностями і шляхами єднання.
Мультикультурна грамотність є тією базою, якою насамперед має оволодіти суспільство. Кожна особистість має сформувати власне ставлення до своєї та інших етнічних груп, сформувати гнучкий підхід до сприйняття національних і культурних норм, усвідомити толерантність як норму поведінки і недопустимість расизму, ксенофобії та дискримінації.
Культура міжнаціонального спілкування передбачає глибокий аналіз як того, що зближує народи, так і того, що їх роз’єднує. Розуміння відмінностей історичних коренів, менталітету зменшує конфлікти в міжнаціональних стосунках. Викривлені претензії до минулого, постійне маніпулювання складними й іноді суперечливими фактами історії, постійний пошук ворогів, акцентування уваги на минулих кривдах і образах обертаються нетерпимістю.
Органічне поєднання національного і загальнолюдського — це необхідна передумова розвитку і збагачення кожної культури. У процесі взаємодії різних культур створюються нові цінності, що поважають унікальність, національне самовизначення, полікультурне середовище, відмінності між культурами, їх розмаїття і взаємодію, міжнаціональний діалог культур тощо.
Суспільство гендерної рівності — це суспільство, у якому чоловікам і жінкам надаються рівні можливості і шанси для добровільної участі в усіх видах діяльності як рівноправним партнерам, де чоловіки і жінки користуються рівними політичними й економічними, соціальними і культурними правами і свободами, а також виконують обов’язки та несуть однакову відповідальність.
Гендер — це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей і відносин жінок і чоловіків. Ці характеристики набуваються особистостями в процесі гендерної соціалізації, яка визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття жінки і чоловіка. Для забезпечення гендерної рівності в політиці на державному рівні створено систему державних інститутів, які спрямовані на забезпечення гендерної рівності.
Державна гендерна політика здійснюється через систему державних органів, які несуть відповідальність за впровадження гендерних підходів, забезпечують здійснення гендерної політики, сприяють впровадженню гендерних принципів у законодавство та державну політику, підтримують гендерну освіту.
Етнічна ідентичність, тобто відчуття належності до певної групи, спорідненості, історичної та культурної спільності з представниками цієї групи, змінюється в результаті контактів даної етнічної групи з іншими групами, що проживають на певній території, відчувають взаємний вплив.
Інтеграція виявляється в розширенні контактів, співпраці з іншими народами в усіх сферах життя з одночасним збереженням власної культурної самобутності, мови, звичаїв тощо. Суспільство, побудоване за принципом інтеграції, нагадує різнобарвну мозаїку, де різні культури збагачують і посилюють одна одну.
Асиміляція — витіснення культури одних народів культурою інших; поглинання однієї культури іншою, розчинення однієї в іншій, що супроводжується втратою національної самосвідомості, мови, самобутності.
Сегрегація — це спроби збереження власної культурної ідентичності шляхом обмеження контактів з представниками інших національностей або культур. Цей термін використовується лише щодо більшості. Коли такої стратегії дотримуються представники етнічних меншин, то це називається сепаратизм. Така політика призводить до конфліктів у суспільстві, породжує негативні стереотипи й заважає суспільному прогресу. У крайніх випадках вона може призводити до терористичних актів, збройних конфліктів і навіть громадянських воєн.
Маргіналізація відбувається тоді, коли етнічна група втрачає власну самобутню культуру, мову, але з певних причин не може інтегруватися до культури більшості. З іншого боку, явище глобалізації, що намагається нібито нівелювати різні культури, викликає протилежну реакцію у вигляді посилення самосвідомості народів, намагання зберегти власну культуру та спосіб життя. Відбувається етнічна консолідація народів, яка виявляється у розвитку їхньої політичної, економічної, мовної та культурної самостійності. Саме виважена державна політика в галузі етнонаціональних стосунків є головним чинником їх гармонізації та демократичного розв’язання міжнаціональних суперечностей і конфліктів. Щоб зрозуміти етнонаціональні процеси в державі, проаналізувати їх головні напрямки, варто чітко визначити, який зміст ми вкладаємо в поняття «етнонаціональна політика».
Етнонаціональна політика — це напрямок політики держави у сфері національних і міжнаціональних відносин. Вона спрямовує свою діяльність на врегулювання стосунків між етносами, націями та етнонаціональними групами (народами). Мета етнонаціональної політики — консолідація, інтеграція всіх у єдину політичну спільноту.
Етнонаціональна політика має враховувати: географічні фактори, особливості демографічних процесів, історичні особливості формування певної нації або народності та особливості формування її національної державності. Також варто враховувати специфіку національного складу населення, релігійність, особливості національної психології, національні традиції. До її головних принципів варто віднести такі: принцип демократизму, толерантності, взаємоповаги та поваги до національних традицій, звичаїв, віросповідань, забезпечення реалізації права на самовизначення націй. Сьогодні у світовій практиці виробляється єдиний дієвий механізм урегулювання міжетнічних стосунків, а саме: забезпечення рівних умов існування різним етнічним утворенням, надання їм свободи, рівних прав, можливостей самовизначення, вільної національної ідентифікації. Захист меншин випливає з ідеї рівності усіх людей, яка належить до головних засад демократії. В Україні національні меншини визнаються на конституційному та законодавчому рівнях. Українські науковці сформулювали власне тлумачення цього поняття з урахуванням національної специфіки.
Етнічна меншина — це самосвідома своєю єдністю спільність людей, для яких властиві спільне походження, спільні мовно-культурні риси, спільні психологічні орієнтації, котрі у кількісному плані поступаються домінантній групі поліетнічного суспільства. У сучасному українському суспільстві чітко простежується позитивна тенденція до зростання суспільної активності представників різних національностей, створення ними національно-культурних громад для збереження та відродження своєї етнічної ідентичності та культурної самобутності. Процеси демократизації суспільно-політичного розвитку України сприяють ширшому залученню національних меншин до культурного та громадського життя. Для українського суспільства важливо віднайти рівновагу між пошуками етнічної ідентичності та інтеграційними процесами. Слід широко використовувати міжкультурний діалог для досягнення консенсусу між різними поглядами.
Релігія (від лат. religio — зв’язок) — означає, що вона має з’єднувати людей у їх вірі для злагоди та миру в суспільстві.
Подолання міжетнічних, міжконфесійних, міжособистісних суперечностей в державі насамперед має служити дотриманню прав людини на вільний вибір віросповідання і світоглядних переконань, невтручання у життя релігійних громад і дотримання державного і громадського нейтралітету стосовно різних віросповідань і конфесій.
Конфесія в сучасній українській мові має два значення:
віросповідання;
самостійний, незалежний від інших релігійний напрям відгалуження.
Розмаїття української культури виявляється не лише в її етнічній різнобарвності, а й, зокрема, в релігійній. І хоча за Конституцією церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви, і жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова, релігійне життя дуже важливе для багатьох громадян України.
Термін «міжконфесійний» використовується на означення стосунків між представниками різних напрямів тієї самої релігії (наприклад, між православною та католицькою громадами), а також на означення відносин між представниками різних релігій (наприклад, мусульманами та християнами).
Упродовж років незалежності в Україні відбулося відродження релігійного життя. Стереотипні уявлення про православ’я як традиційну релігію України дедалі менше відповідають дійсності. І хоча християнство й досі залишається пріоритетною релігією, набувають поширення й інші віросповідання. Після отримання Україною незалежності та прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» отримали можливість розвиватись іудейські громади, а з поверненням кримськотатарського населення дедалі більшого поширення набуває іслам.
З Конституції України Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» Стаття 4. Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії […] Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, сьогодні Україна є поліконфесійною державою, тобто такою, де присутні різні релігії та конфесії. З метою поглиблення міжконфесійного діалогу в Україні діє низка міжконфесійних організацій державного та регіонального рівнів. Найбільшою та найвпливовішою з них є Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій. Рада була утворена 1996 р. як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган з метою об’єднання зусиль церков і релігійних організацій у справі духовного відродження України, координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами, участі в розробці проектів нормативних актів з питань державно-конфесійних відносин.
Важливою для діалогу культур є міжнародна діяльність релігійних організацій України. Глобалізація, що торкнулася багатьох сфер людського життя, не оминула і релігійні відносини. Представники релігійних організацій України співпрацюють із своїми закордонними одновірцями, відбуваються зустрічі із закордонними колегами. Представники українських релігійних громад беруть участь у паломництві, міжнародних форумах і конференціях. Вони активно здійснюють благочинну та гуманітарну діяльність. Вони надають духовну опіку та допомогу з догляду за особами, які перебувають у закладах соціального захисту — будинках для літніх людей, центрах для самотніх, будинках для дітей із фізичними та розумовими вадами тощо. Останнім часом така робота активно проводиться у закладах позбавлення волі. При релігійних організаціях утворюються осередки охорони здоров’я: реабілітаційні центри, лікарські кабінети, санаторії; працюють пункти безкоштовного харчування; розширюється мережа оздоровчих таборів для дітей з інвалідністю та сиріт, дітей із малозабезпечених сімей.
Враховуючи важливе значення, яке етнічні та релігійні стосунки відіграють у нашому житті, стає зрозумілим, що гармонійне існування соціуму неможливе без міжкультурного діалогу. Така позиція дає можливість запобігти розпалюванню ворожнечі між представниками різних культур і віросповідань.
Методика
Логічні схемиСтворіть знаки-символи понять «етнос», «нація етнічна», «нація політична» (група 1, 3), «ознаки нації» (група 2, 4).
Державна самостійність єсть головна умова існування нації…
Мета: засвоїти та закріпити поняття «релігійна толерантність».
Завдання: шляхом роботи в малих групах та колективного обговорення реальних випадків і проявів релігійного фанатизму та нетерпимості в усіх сферах життя сформувати в учасників/учасниць розуміння сутності та сучасного стану проблеми.
Існують антигуманні релігії, які варто заборонити.
В Україні варто запровадити єдину державну релігію.
Пропаганда нетрадиційних для України релігій не загрожує українцям.
Релігійна толерантність абсурдна, оскільки монотеїстична релігія вимагає визнання лише свого Бога.
Природа деяких релігій є насильницькою.
Українці не можуть бути релігійними фанатиками.
Представники нетрадиційних для України релігій самі винні в насильстві над ними — вони знають, що тут панує інша релігія.
Жінки не можуть бути священнослужителями.
«Нас об’єднує те, що нас усіх створив Господь. Якщо кожна людина була створена Богом, то чому той, хто створений Богом, у війнах чи етнічних чистках вбиває іншого, також створеного Господом? Чому прибутки і політичні амбіції цінніші, ніж громадяни країни? Вчинками, коли атакуються права і життя особи, керує лише зло».
Заповнюючи таблицю, наведіть приклади повсякденної роботи хлопців/чоловіків та дівчат/жінок.Або дайте відповіді на запитання: хто що робить у повсякденному житті? Яка саме робота притаманна більше хлопцям або дівчатам. Доповніть таблицю власними прикладами:Особливості та значення чоловічих і жіночих ролей у сучасному суспільстві
| Дівчата/жінки | Хлопці/чоловіки |
|---|---|
| Шиють Готують Грають у карти Працюють нянями у садочку | Водії вантажних авто Роблять ремонт Дивляться телевізор Заробляють гроші Курять… |
Після цього поміняйте місцями назви колонок і проаналізуйте, що зі списку для дівчат/жінок можуть робити хлопці/чоловіки, а що не можуть? Окремо виділіть те, чого не можуть робити дівчата/жінки, і те, чого не можуть робити хлопці/чоловіки. Поясніть чому.
Згадайте з історії, як ґенеза поділу праці вплинула на розподіл чоловічих і жіночих ролей у суспільстві?Дослідивши генезу поділу праці, можна зробити наступні висновки:
еволюція поділу праці була не окремим актом в історії людства, а довготривалим процесом розвитку суспільства;
кожна стать на різних етапах цього процесу відігравала власну неповторну роль;
перехід від біогенези людини до її соціогенези обумовлює зміну ставлення до чоловічої та жіночої ролі в процесі праці;
що вищий рівень розвитку виробничих технологій, то непомітнішою стає грань розподілу праці чоловіками і жінками.
«Коли у 1873 р. з’явилась перша надійна друкарська машинка, першими її опанували чоловіки, і професія секретаря була надзвичайно престижною і високооплачуваною. Але коли цю роботу почали виконувати жінки, вона стала другорядною і менш оплачуваною».
Запитання для обговорення: «як ви вважаєте, ця робота стала вважатися другорядною і, відповідно, стала менш оплачуваною, тому що нею оволоділи жінки, або, навпаки, тому що робота стала менш привабливою, чоловіки більше не хотіли її виконувати?»
Обговоріть ставлення різних релігій до поняття «толерантність».Недарма основні релігії світу приділяють значну увагу толерантності. Так, наприклад, священні тексти брахманізму проголошують: «Не робіть іншим того, що було б боляче вам, якби було зроблено вам» (Махабхарата; 5:1517); буддизм наголошує: «Не заподійте іншим того, що самим здається боляче» (Удана-Варга; 5, 18); іслам проповідує: «Жоден із вас не увірує по-справжньому, доки не почне бажати братові своєму того ж, чого бажає самому собі» (Сунна); зороастризм говорить: «Тільки той за природою добрий, хто не робить іншим нічого, що негарно для самого себе» (Дадистан-і-диник; 94:5); іудаїзм підкреслює: «Що ненависне тобі, не роби ближньому своєму» (Талмуд; Шаббат, 31А); християнські канони навчають: «То ж усе, чого ви бажаєте, щоб чинили вам люди, так само чиніть і ви їм» (Новий Заповіт; Євангеліє від Матвія; 7:12); конфуціанство вказує: «Чого не бажаєш собі, не роби й іншим» (Конфуцій. Лунь Юй; 15:23).
Рефлексія
1. Які соціальні інститути ви знаєте, і як вони впливають на ваше життя?
2. Запропонуйте дієву систему стратифікації українського суспільства.
3. Що для вас є поняття «цінності»? Визначте універсальні цінності для різних соціальних інститутів.
4. Як соціокультурний простір визначається залежно від сфер життєдіяльності людей?
5. Що таке «соціальний капітал» і як він співвідноситься з поняттям «солідарність»?
Джерела
Эко У. Открытое произведение / Пер. с ит. — М., 2004. — 384 с.
Эко У. Поиски совершенного языка в европейской культуре / Пер. с итал. — М., 2007. — 430 с.
Эко У. Пять эссе на темы этики / Пер. с итал., М., 2005. — 160 с.
Ортега-і-Гасет Х. Дегуманізація мистецтва. Вибрані твори. — К., 2001. — 210 с.
Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. Пер с исп. — М., 2003. — 509 с.
