Розділ 2
ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ
ТЕМА 3
ЛЮДИНА І ДЕРЖАВА
сформувати розуміння відносин людина–держава, які зобов’язання держави щодо захисту прав людини та забезпечення верховенства права.
аргументовано презентує власну думку щодо реалізації прав людини в Україні; пояснює принципи і механізми взаємодії людини і держави в дотриманні прав людини, зобов’язання держави в галузі прав людини.
цінує справедливість, демократію, рівність і верховенство права; у власній поведінці керується принципами рівності, толерантності, відповідальності. Усвідомлює, що кожна людина важлива і що різноманіття збагачує наше суспільство.
У сучасному світі людина практично не може жити поза державою. Взаємовідносини прав людини якраз і знаходяться у сфері відносин з державою. Відносини людини і держави є одним з основних показників стану суспільства в цілому і перспектив подальшого розвитку. Погляди на роль держави в житті людини крізь призму прав людини існують різні. Так звані юридичні позитивісти вважають, що людина повністю залежить від держави. Прихильники природного права вважають, що природні права абсолютно не залежать від держави.
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
«Асоціації»Опитайте учасників, з якими словами (одне-два слова) у них відбувається асоціація зі словом «держава».
«Займи позицію»Підготуйте аркуші зі словами: «Людина залежить від держави», «Держава залежить від людини», «Не знаю». Розмістіть аркуші в різних кінцях аудиторії таким чином, щоб аркуші з надписами «Людина залежить від держави», «Держава залежить від людини» були на протилежних кінцях аудиторії, а аркуш зі словом «Не знаю» — посередині. Поставте учасникам запитання: «Як ви вважаєте, хто від кого більше залежить» і запропонуйте їм зайняти позицію в аудиторії відповідно до їхньої відповіді. Опитайте декількох учасників, чому вони прийняли таке рішення.
Цю вправу краще провести кілька раз: перший раз — на початку заняття, другий — по завершенню.
Взаємовідносини «людина — держава». Верховенство права
Права і свободи людини повністю перебувають у сфері відносин «людина — держава». Часто ці відносини називають «вертикальними» або «вертикаллю». За стереотипним уявленням у цій парі, під час графічного зображення відносин, більшість розміщує слово або малюнок (піктограму) «держава» зверху, а слово /малюнок/піктограму «людина» — знизу. Проте не існує «правильного» розташування у відносинах, і людина, і держава виступають на одному рівні. Уже багато років ведеться спроба поширити методологію та термінологію прав людини на відносини «людина — людина» (так звану «горизонталь»), проте це не виправдовується. Тобто людина не може порушити права іншої людини, їх може порушити тільки держава. А оскільки держава не є чимось невідомим, то вона завжди уособлюється, персоналізується у вигляді законодавчих та інших документів, органах влади і персональних агентів, яким надані певні функції.
У зв’язку з тим, що права і свободи людини та все, що пов’язано з ними, перебувають у сфері відносин людини і держави, існують і різні погляди на ці відносини.
Перший підхід був характерний деяким конституціям ХІХ століття та конституціям комуністичних країн і проголошував, що влада первинна і вона надає людям певні права і свободи. Тобто люди мають стільки прав, скільки їм дозволяє мати держава.
Другий підхід, поширений в європейській теоретичній школі, базується на так званому суспільному договорі, у якому дві сторони — народ та влада домовляються. З одного боку, влада зобов’язується щось робити (реалізувати права, не втручатися без необхідності в певні сфери життя людей та інше), а з іншого боку, народ як сукупність особистостей погоджується утримувати цю владу та державу через сплату податків і певні обов’язки. Таким суспільним договором стає конституція.
Третій підхід, притаманний американському погляду на сферу прав і свобод людини, полягає в тому, що люди, маючи від природи права і свободи, створили для себе державу. А держава повинна опікуватися тим, щоб людям жилося краще, зручно і спокійно. Для того, щоб держава могла нормально діяти, люди погоджуються на добровільне певне обмеження власних прав, які передають державі (наприклад обмеження майнових прав і виплата податків, обмеження до певної міри свободи і дії поліції та армії). Якраз третій підхід і лежить в основі ліберальної концепції прав людини, яка наголошує, що державі (владі) дозволено тільки те, що допускається законом, а людині — усе те, що законом не заборонено.
Реалізація прав і свобод людини можлива тільки в правовій державі, у якій верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. Тобто це така держава, у якій закон і правовий порядок мають пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної влади. І основним принципом існування такої держави є верховенство права. Дуже часто поняття «верховенство права» ототожнюють з такими поняттями як «верховенство закону» та «правовладдя».
Верховенство права — це принцип діяльності органів державної влади, інших публічних і приватних суб’єктів на засадах законності, правової визначеності, рівності перед законом і недискримінації, забезпечення доступу до незалежного і неупередженого правосуддя, додержання прав людини. Верховенство права передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом.
У Преамбулі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод верховенство права, разом з правами людини і демократією, вважається основою Ради Європи. Основні елементи верховенства права були визначені в 2011 р. Венеціанською комісією (Європейською комісією за демократію через право) і включають наступне:
1) законність (прозорість, підзвітність і демократичний порядок ухвалення законів);
2) правову визначеність (легкість і доступність з’ясування змісту права та юридично забезпечену можливість скористатися цим правом);
3) заборону державного свавілля (обмеження дискреційних повноважень органів держави, обґрунтованість їх рішень);
4) ефективний доступ до правосуддя в незалежних і неупереджених судах, судовий контроль за законністю та конституційністю актів державної влади, функціонування незалежної адвокатури, виконання рішень судів;
5) додержання прав людини, передусім гарантованість права на ефективний засіб правового захисту, справедливий суд, бути вислуханим, презумпцію невинуватості, заборону зворотної дії закону;
6) недискримінацію і рівність перед законом, що передбачає відсутність законів, які містять дискримінаційні положення відносно певних осіб чи їх груп або закріплюють правові привілеї, за- борону дискримінаційного тлумачення або застосування закону.
Отже, відповідно до доповіді Венеціанської комісії виділяють наступні ознаки верховенства права:
доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);
вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом;
рівність перед законом;
влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;
права людини повинні бути захищені;
повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат і відстрочок;
наявність справедливого суду;
держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як міжнародного, так і національного права.
Об’єднайте учасників у три групи. Групам потрібно підготувати аргументи, щодо захисту тези, яку вони отримають. Після підготовки групи виступають з власними аргументами. Учасники інших груп ставлять запитання. Після завершення виступу представників всіх груп проводиться обговорення і підбивається підсумок.
Група І — влада первинна і вона надає людям певні права і свободи.
Група ІІ — народ і влада укладають суспільний договір.
Група ІІІ — народ створює державу для покращення власного життя.
«Намалюй»Об’єднайте учасників у групи. Завдання групам: намалювати, як вони бачать верховенство права.
Після завершення роботи групи представляють результат і пояснюють, чому саме так вони відобразили власне бачення.
«Поясни»Підготуйте картки, на яких надрукуйте ознаки верховенства права (одна ознака на одній картці).
Об’єднайте учасників у групи. Роздайте групам картки (одна картка на одну групу).
Завдання: ознайомтеся з текстом. Роз’ясніть сутність ознаки та наведіть приклад, який пояснював дії цієї ознаки.
Після роботи групи представляють результати.
Матеріали для друку
доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);
вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не на власний розсуд;
рівність перед законом;
влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;
права людини повинні бути захищені;
повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат і відстрочок;
наявність справедливого суду;
держава повинна дотримуватися своїх зобов’язань у рамках як міжнародного, так і національного права.
Підготуйте картки, на яких надрукуйте афоризми (одна картка — один афоризм).
Об’єднайте учнів у групи та роздайте групам афоризми.
Завдання: прочитайте афоризм і поясніть, що він може означати.
Після обговорення групи представляють результат.
Матеріали для друку
1. Моральна держава передбачає у своїх членах державний образ думок, якщо навіть вони вступають в опозицію проти органу держави, проти уряду. Карл Маркс
2. Правителі смертні — держава вічна. Публій Корнелій Тацит
3. Держава виховує своїх членів тим шляхом, що робить їх членами держави, що вона перетворює приватні цілі в загальні, грубий інстинкт — у моральні схильності, природну незалежність — в духовну свободу… Карл Маркс
4. Тільки те суспільство, у якому народ користується верховною владою, є справжнє вмістилище свободи, тієї свободи, яка вище всіх благ і яка, не будучи рівної для всіх, не є свобода. Марк Туллій Цицерон
5. Як і в людині, так і в державі найважча хвороба починається з голови. Пліній Молодший (Гай Пліній Цецилії Секунд)
6. Деспотизм царює лише над автоматами. Люди з характером є тільки у вільних країнах. Гельвецій
7. Де існує тиран, там не просто погана держава, (…) а (…) взагалі не існує ніякої держави. Марк Туллій Цицерон
8. Будь-який уряд, що діє без згоди тих, ким він править, — ось вичерпна формула рабства! Джонатан Свіфт
9. Держава покликана не для того, щоб перетворити життя в рай, але для того, щоб не дати перетворитися їй на справжнє пекло. Микола Олександрович Бердяєв
10. Тоталітарна держава встановлює неспростовні догми і змінює їх з дня на день. Джордж Оруелл(Ерік Блер)
Права і свободи людини. Позитивні і негативні зобов’язання держави
Дотримання, гарантування та захист прав і свобод людини повністю перебувають у сфері дій держави. І для розуміння цієї діяльності потрібно розглянути, які існують права і свободи. Розрізняються дві групи прав і свобод людини:
матеріальні права — це конкретні права і свободи людини;
процесуальні права — це певні дії людини і інституції (організації), які допомагають або заставляють державу вирішувати питання із правами і свободами людини.
Своєю чергою матеріальні права поділяються на права і свободи:
Права, яке називають позитивним правом, — це зобов’язання держави вчиняти певні дії на користь кожної людини. Позитивні права людини фіксують обов’язки держави, осіб і організацій надати людині ті або інші блага, здійснювати певні дії. Частіше всього виконання позитивних прав потребує від держави певних витрат і розвинутої демократичної політичної системи. Як правило, цю групу складають економічні, культурні та соціальні права. Наприклад, право на освіту передбачає створення мережі шкіл, де діти будуть навчатися безкоштовно, а право на охорону здоров’я передбачає можливість отримати певний рівень медичного забезпечення, знову-таки за кошт держави.
Свободи, які ще називаються негативними правами, — ще заборона влади втручатися в наше життя. У даному випадку держава охороняє людину від небажаних втручань й обмежень, що порушують її свободу. Свободи найчастіше реалізуються шляхом усунення державного регулювання з тієї чи іншої поведінки особи. Такі права є основними і не залежать від ступеня розвитку держави, її благополуччя і в основному складають особисті та політичні права. Ці права абсолютні і забезпечу- ють можливості незалежності від влади (свободу слова, свободу віросповідання, права на власність, особисту свободу та недоторканність тощо), а також можливості на участь у владі (виборче право, право на участь в управлінні державними справами, право звертатися до органів держави та органів місцевого самоврядування тощо).
Щодо прав і свобод відомий польський правозахисник Марек Новіцький говорив: «Наша мова не завжди точно передає зміст виділення позитивних і негативних прав. У буквальному розумінні право на життя слід було б вважати, що держава зобов’язана обдарувати мене безсмертям, тоді як тут мається на увазі скоріше свободу життя, а право сповідати або міняти свою релігію чи переконання означає заборону втручання в питання віросповідання або переконань, тобто свободу релігії і переконань. Саме з огляду на такі тонкощі доцільно відокремлювати позитивні права від негативних».
Незважаючи на те, що права і свободи людини є універсальними і не залежать від кольору шкіри, етнічного походження, статі, майнового стану, статі, віку, раси та інших ознак людини, все ж не всі люди можуть із тих чи інших причин (історичних, культурних, релігійних) повноцінно користуватися універсальними правами. У зв’язку з цим права і свободи людини поділяються за статусом, тобто ступенем поширеності, права класифікують на:
універсальні, тобто ті права і свободи, які не залежать від будь-яких особливостей — це практично весь каталог прав і свобод людини;
спеціальні, сутність яких полягає не в наданні додаткових прав, а в забезпеченні правовими засобами умов, за яких усі могли б рівною мірою користуватися універсальними правами та свободами. У наші дні в міжнародному праві спеціальними правами наділяються: національні, релігійні, етнічні, мовні меншини; біженці; жінки; діти; люди з інвалідністю та хворі невиліковними хворобами. Проте перелік груп, яким надані спеціальні права, не є постійним, він змінюється і останнім часом розглядаються питання щодо надання спеціальних прав і свобод іншим категоріям.
У зв’язку з тим, що права і свободи перебувають в площині відношень людини і держави, часто поєднуються права людини і права громадянина. Разом з тим це різні поняття і сфера їх дії, хоча в певних випадках вони і збігаються. Проте права людини є природними можливостями людини, що забезпечують необхідні умови її життя, людську гідність та свободу діяльності у всіх сферах суспільного життя. А права громадянина — це сукупність можливостей, закріплених у нормативно-правових актах, які визначають міру свободи суб’єкта, що має постійний політико-правовий зв’язок з певною державою.
Права людини і права громадянина — близькі поняття, тому що здійснення прав людини визначається головним чином забезпеченістю з боку держави. Взаємозв’язок прав людини і прав громадянина підкреслюється тим, що вони в ряді випадків закріплювалися в одному нормативно-правовому акті, наприклад, в Конституції України Розділ ІІ називається «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина».
Існують й інші підходи до погляду на права і свободи людини. Наприклад, їх можна поділяти за способом здійснення на активні (свобода для проведення активних дій, їх ще називають «свобода для», наприклад право на звернення) та пасивні (свобода від втручання або перешкоджання зі сторони держави — «свобода від», наприклад недоторканність житла).
«Пазл»Підготуйте картки, на яких надрукуйте характеристики прав людини та прав громадянина (одна картка — одна характеристика).
Об’єднайте учасників у групи. Роздайте групам картки (одна картка на пару).
Завдання: розкладіть картки таким чином, щоб виникло два стовпчики «Права людини» і «Права громадянина».
Після завершення роботи обговоріть різницю між правами людини і правами громадян.
| Права людини | Права громадянина |
|---|---|
| Можуть існувати незалежно від державного визнання і закріплення | Перебувають під захистом держави, громадянином якої є особа |
| Мають морально-соціальний характер | Мають нормативно-правовий характер |
| Мають письмову форму закріплення (нормативно-правовий акт) | Належать лише громадянину певної держави |
| Належать людині від природи | Надаються і гарантуються державою |
| Засновуються на загальнолюдських цінностях | Засновуються на системі принципів національного і міжнародного права |
| Задовольняють природні інтереси | Задовольняють політичні, економічні та соціальні інтереси |
| Залежать від природи людини | Залежать від політики держави |
| Залежать від рівня розвитку суспільства та людини | Залежать від розвинутості держави |
| Покликані задовольняти економічні та соціальні інтереси | Окрім економічних та соціальних інтересів, задовольняють політичні потреби |
| Мають моральну основу | Мають правову основу |
| Гарантуються природою людини та суспільством | Гарантуються державою, у тому числі і примусовими засобами |
| Не мають документальної форми закріплення | Мають письмову форму закріплення (нормативно-правовий акт) |
Матеріали для друку
Можуть існувати незалежно від державного визнання і закріплення.
Перебувають під захистом держави, громадянином якої є особа.
Мають морально-соціальний характер.
Мають нормативно-правовий характер.
Не передбачають обов’язкової наявності громадянства чи підданства.
Належать лише громадянину певної держави.
Належать людині від природи.
Надаються і гарантуються державою.
Засновуються на загальнолюдських цінностях.
Засновуються на системі принципів національного і міжнародного права.
Задовольняють природні інтереси.
Задовольняють політичні, економічні та соціальні інтереси.
Залежать від природи людини.
Залежать від політики держави.
Залежать від рівня розвитку суспільства та людини.
Залежать від розвинутості держави.
Покликані задовольняти економічні та соціальні інтереси.
Окрім економічних та соціальних інтересів, задовольняють політичні потреби.
Мають моральну основу.
Мають правову основу.
Гарантуються природою людини та суспільством.
Гарантуються державою, у тому числі і примусовими засобами.
Не мають документальної форми закріплення.
Мають письмову форму закріплення (нормативно-правовий акт).
Ускладнений варіант попередньої вправи.
Роздайте учасникам картки (одна картка — один учасник). На одному краю аудиторії розмістіть аркуш з надписом «Права людини», на іншому краю — «Права громадянина».
Завдання: запропонуйте учасникам ознайомитися з текстом на картках і обрати одну зі сторін аудиторії.
Після того, як учасники розійдуться по групах, організуйте обговорення щодо тематики взаємовідносин прав людини та прав громадянина.
«Права та свободи»Запропонуйте учасникам назвати права та свободи людини.
Фіксуйте названі права і свободи людини на дошці або фліпчарті.
Обговоріть, чим відрізняються права людини від свобод.
А як в Конституції України»Підготуйте тексти з Конституції України (Розділ ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»).
Об’єднайте учасників у дві (чотири) групи. Роздайте тексти Конституції України.
Завдання: визначте, які статті визначають права людини, а які — свободи людини.
Після роботи в групах і представлення результатів обговоріть питання щодо прав і свобод люди- ни в Конституції України.
Позитивні і негативні зобов’язання держави
Більшість держав регламентує та забезпечує права і свободи людини за допомогою норм національного права, різноманітних внутрішніх механізмів і процедур. Подальший розвиток суспільства створив можливість встановлення нових параметрів відносин між державою і людиною, що пов’язують з обов’язками держави діяти у сфері забезпечення прав і свобод людини. Так, виникає ідея соціальної держави, що є новим етапом розвитку правової держави в сучасному світі. Принцип соціальної держави у тій чи іншій формі відображений у конституціях багатьох держав. У наші дні сформувалися вимоги до держави щодо зобов’язань прав і свобод людини:
поважати права людини (вимагає від держави утримуватися від порушень прав людини);
захищати права людини (передбачає обов’язок держави захистити людину від протиправного втручання інших осіб в реалізацію прав і свобод, і покарати правопорушників);
забезпечувати здійснення прав людини (вимагає від держави здійснювати активні дії для сприяння повній реалізації прав і свобод людини, досягнення їх результату).
Таким чином, як вказується в підручнику за редакцією О. В. Петришина, «Зобов’язання держави в галузі прав людини — це невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння їх реалізації, вживання державою усіх можливих заходів для уникнення порушень прав людини, захист від таких порушень, застосування санкцій за їх скоєння та належна компенсація особам, які постраждали».
Відповідно до зобов’язань держави у сфері забезпечення прав і свобод людини виділяють позитивні і негативні обов’язки:
негативні зобов’язання — це зобов’язання держави утриматися від будь-яких дій, спрямованих на порушення або обмеження прав і свобод людини;<
позитивні зобов’язання — це обов’язки, які вимагають від держави направити всі зусилля для гарантування прав людини. Здебільшого держава повинна активно втручатися в реалізацію прав і свобод людини. Позитивні зобов’язання бувають юридичними (законодавчі і нормативні акти та інше) та практичними (обов’язок держави щодо запобігання певних дій), матеріальні і процедурні.
Об’єднайте учасників у три групи. Поясніть, що держава має певні зобов’язання щодо прав і свобод людини.
Завдання: Розгляньте в групах одне із зобов’язань держави та обговоріть, як на практиці реалізується це зобов’язання. Наведіть 2 – 5 прикладів.
Після підготовки групи представляють результати.
Група І — поважати права людини.
Група ІІ — захищати права людини.
Група ІІІ — забезпечувати здійснення прав людини.
«Позитивні чи негативні?»Підготуйте список прав і свобод людини. Запропонуйте учасникам визначити, яке із зачитаних прав і свобод людини відноситься до позитивних, а яке — до негативних зобов’язань держави. Зачитайте список, а учасники на аркушах проставлять номер із запропонованого списку та позначку — це позитивне чи негативне зобов’язання. Обговоріть результати.
«Дискусія»Проведіть дискусію на тему: «Чому у Ст. 2 Пакту про громадянські і політичні права зобов’язує держави негайно після ратифікації представити ці права всім особам, які перебувають під юрисдикцією, а Ст. 2 Пакту про економічні, соціальні й культурні права вимагає від держави «вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті права усім належним способом, включаючи, зокрема вжиття законодавчих заходів».
Правосуддя перехідного періоду
Наприкінці ХХ ст. відбувається ряд подій, які змінюють світ — період демократизації, який ознаменував перехід від авторитарних держав до демократичних і положення в країнах, які пережили конфлікти. Так виникає концепція перехідного правосуддя.
По суті поняття «перехідне правосуддя» використовують для позначення двох періодів — постконфліктного та поставторитарного. Воно вказує на шлях від апокаліпсису (диктатур, комунізму, війн (в тому числі громадянських), окупації, геноцидів, анархії тощо) до побудови демократичного суспільства в сучасному розумінні.
Правосуддя перехідного періоду охоплює юридичні проблеми та практики, які виникають у суспільства, яке змінюється, трансформується, тому часто використовують ще термін «транзитивне правосуддя» (Transitional Justice). Розглядаючи правосуддя перехідного періоду, слід звернути увагу на деякі особливості: процеси перехідного правосуддя особливі для кожної країни; термін «правосуддя перехідного періоду» є умовним, тому що складно визначити термін цього періоду, який може розтягнутися на десятиліття; трансформація охоплює різні сфери — і якщо для однієї сфери може завершитися, то в іншій сфері може продовжуватися або тільки розпочатися. Таким чином правосуддя перехідного періоду можна визначити як набір судових та несудових механізмів, які ініціюють процес зіткнення з минулим суспільства, із спадком масових порушень людських прав.
Основною ідеєю правосуддя перехідного періоду стало примирення, а цілі, що були покладені на його головні механізми, виходять з рішення Міжамериканського суду з прав людини у справі Веласкеса Родрігеса проти Гондурасу (1988 р.).
Основними механізмами стали:
Здійснення кримінального судочинства (держава має зобов’язання розслідувати порушення прав людини і порушення гуманітарного права, які мали місце, й притягти винних до відповідальності).
Встановлення істини (має бути забезпечено право знати правду про порушення, які мали місце у минулому, й знати про долю людей, які зникли).
Відшкодування спричиненої шкоди (репарація — право на відшкодування шкоди, завданої жертвам порушень прав людини).
Проведення інституційних реформ (обов’язок держави запобігти, за допомогою різних механізмів, повторенню подібних подій у майбутньому).
Окрім того, вчені-правознавці визначили внутрішні фактори, які впливають на ефективність перехідного правосуддя як у постконфліктних, так і в поставторитарних суспільствах:
1) демократія;
2) повага влади до прав людини;
3) співвідношення сил між старими і новими елітами, або між старим режимом, з одного боку, і громадянським суспільством, з іншого;
4) рівень громадської підтримки старого режиму;
5) історія правосуддя перехідного періоду;
6) економічні можливості нової влади.
Враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні, виникає потреба у використанні механізмів правосуддя перехідного періоду, які вже пройшли міжнародну апробацію і схвально зарекомендували себе.
Правосуддя перехідного періоду не є само по собі кінцевим результатом, проте має сприяти і стати важливим етапом для подальшого ефективного реформування державної системи в цілому і органів правосуддя безпосередньо, а також стати основою для примирення суспільства.
«Займи позицію»Підготуйте аркуші зі словами: «Так, потребує», «Ні, не потребує», «Не знаю». Розмістить аркуші в різних кінцях аудиторії таким чином, щоб аркуші з надписами «Потребує», «Ні, не потребує» були на протилежних кінцях аудиторії, а аркуш зі словом «Не знаю» — посередині. Погставте запитання: «Чи потребує Україна запровадження механізмів правосуддя перехідного правосуддя», і запропонуйте їм зайняти позицію в аудиторії відповідно до їхньої відповіді. Опитайте декількох учасників, чому вони прийняли таке рішення.
«Кроки»Роздрукуйте на картках основні механізми правосуддя перехідного періоду (одна картка — один з механізмів). Об’єднайте учнів в чотири групи. Роздайте групам картки (одна група — одна картка).
Завдання: запропонуйте практичні дії, які повинна провести держава відповідно до правосуддя перехідного періоду.
Після роботи учасники представляють результати.
Обговоріть питання правосуддя перехідного періоду відносно України.
«Мозковий штурм»Методом «Мозкового штурму розгляньте, чому в Боснії та Герцеговині наприкінці ХХ ст. було запроваджено правосуддя перехідного періоду.
Обговоріть, чи можливо використати критерії, які були прийняті до Боснії та Герцеговини для України.
Рефлексія
1. Які підходи існують в теорії прав людини щодо відносин людини і держави?
2. Що мається на увазі під терміном «вертикаль» в сфері теорії прав людини?
3. Що таке «верховенство права»?
4. Наведіть ознаки верховенства права.
5. Чим права людини відрізняються від свобод людини?
6. Чим права людини відрізняються від прав громадянина?
7. Наведіть приклади позитивних та негативних зобов’язань прав дитини.
8. Що таке правосуддя перехідного періоду?
9. Чому «правосуддя перехідного періоду» набуває розвитку та юридичного оформлення в другій половині ХХ ст.?
Джерела
Головатий С., Верховенство права. (Книга 1: Верховенство права: від ідеї до доктрини; Книга 2: Верховенство права: від доктрини до принципу; Книга 3: Верховенство права: український досвід) — Київ : Фенікс, 2006. — XLVII-LV
Теорія держави і права / Навчальні матеріали онлайн — http://pidruchniki.com/70711/pravo/verhovenstvo_prava
Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс/ Підручник — Київ: Юрінком Інтер, 2006.
Теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл./ О. В. Петришин, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. Петришина О. В. — Х.: Право, 2014. — 368 с.
Базове дослідження із застосування правосуддя перехідного періоду в Україні: монографія / за заг. ред. А. П. Бущенка, М. М. Гнатовського. — К.: «РУМЕС», 2017. — 592 с.
Ольга Семенюк. Правосуддя перехідного періоду — http://khpg.org/index.php?id=1451402979
