Розділ 7
УКРАЇНА, ЄВРОПА, СВІТ
ТЕМА 1
ІНТЕГРАЦІЯ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
сформувати розуміння процесів інтеграції і глобалізації та глобальних проблем людства; проаналізувати міграційні процеси.
тлумачить зміст процесів інтеграції та глобалізації; порівнює вплив глобалізаційних процесів на економіку, культуру, довкілля, людину; характеризує глобальні проблеми людства; демонструє особисте ставлення щодо процесу європейської інтеграції; аналізує міграційні процеси; тлумачить види та форми сучасної міграції.
розуміє, що в глобалізованому світі особистість отримує широкі можливості для розвитку і збагачення, проте може втратити частину національної ідентичності; є прихильником європейської інтеграції; висловлює переконання, що для України єдиноможливим шляхом розвитку є європейський: європейська політика сусідства, східне партнерство.
По-перше, ми живемо в глобалізованому, значною мірою інтегрованому, стандартизованому, водночас небезпечному світі. Викликами для сучасної України, на наш погляд, є наявність більше мільйона переселенців, тобто внутрішніх мігрантів і величезна кількість (за різними оцінками від 5 до 10 млн) зовнішніх мігрантів, які вже виїхали в інші країни та ще більшої кількості молоді, яка прагне навчатися й жити за кордоном. Нам треба зрозуміти, чому люди прагнуть виїхати зі своєї Батьківщини і як можна зацікавити їх залишитися і розбудовувати свою країну.
По-друге, ми маємо розібратися, якою мірою глобальні проблеми людства стосуються українців, як ми маємо їх сприймати та з ними боротися.
Поняття інтеграції та глобалізації
Для сьогоднішніх міжнародних відносин притаманні нові кількісні та якісні характеристики. Це стосується насамперед політичної та економічної сфери. Основні форми господарських зв’язків у світі, міжнародна торгівля, рух капіталів, міграція населення і трудових ресурсів, транснаціональна діяльність, акції міжнародних організацій, нарешті, загальні інтеграційні процеси у світі досягли небачених раніше масштабів. Змінилися їхнє місце і роль у розвитку сучасного суспільства. Тому для нас важливі дві світові тенденції — інтеграція та глобалізація.
Міжнародна інтеграція — це якісно новий етап розвитку і форма прояву інтернаціоналіза- ції політичного та економічного життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, пере- плетення всіх основних структур національних держав. Міжнародну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес, відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів. У цьому контексті міжнародна інтеграція виступає як найвищий рівень розвитку міжнародних відносин.
Глобалізація — це поширення економічних, політичних і культурних процесів за межі держав і формування на цій основі нової цілісності світового простору. Глобалізація — процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації.
Вплив глобалізаційних процесів на економіку, культуру, довкілля, людину.
Глобалізація — це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. У результаті глобалізації світ стає більш пов’язаним і більш залежним від усіх його суб’єктів.
Глобалізація визначається кількома факторами:
процесами інтернаціоналізації економічного життя: вільним поєднанням капіталів, товарів, взаємодією національних економік у господарській діяльності. Основними провідниками цього процесу є транснаціональні компанії (ТНК), міжнародні банки й інші фінансові структури;
стандартизацією, а також зближенням і злиттям культур різних країн;
проблемами навколишнього середовища, які вийшли за кордони національних держав. Водночас вичерпання ресурсів і екосистем народило новий феномен «біженців довкілля» і зробило вірогідно можливим зіткнення між державами і народами за джерела прісної води, енергетичні й інші ресурси. Вирішення цих проблем вимагає координації зусиль світового співтовариства;
проблемами безпеки перед загрозою ядерної війни, міжнародного тероризму і злочинності;
революцією у засобах комунікацій: створенням всесвітньої сітки телебачення, інтернету, розвитком туризму, інформаційно-культурних обмінів.
Наслідки глобалізації для розвитку різних країн є неоднозначними. Загострюється протиріччя між універсалізацією (гомогенізацією) суспільного життя і прагненням народів зберегти свою самобутність. Утвердження єдиної ринкової моделі, демократичних інститутів та цінностей поширюється на культуру і стиль життя. Люди споживають одні й ті самі товари та інформацію. Наприклад, відомо, що три четвертих фільмів, які дивляться у різних країнах світу в кінотеатрах та на відеокасетах, є американського виробництва. Символом гомогенізації культури став «Макдональдс», який має філії більш ніж у 100 країнах. Не всі народи виявилися згодними з подібною культурною експансією Заходу. Тому багато народів, у цілому прийнявши ринкову модель, намагаються зберегти свою самобутність і культурну ідентичність.
Відбувається геоекономічне розмежування світу: поглиблення розриву за техніко-економічними показниками і рівнем життя Півночі (розвинуті країни) і Півдня (країни «периферії»). Про поляризацію світового співтовариства говорять такі цифри: на початку XXІ ст. понад 80 % світового ВВП присвоювалося двадцятьма чотирма країнами, у яких проживало менше 14 % населення світу. Нерівність, яка ділить світ, проявляється у сфері освіти, наприклад, 78 % населення Ефіопії, Танзанії, Бангладеш, Конго є неграмотними або напівграмотними. Для деяких дослідників і політиків країн, що розвиваються, подібна маргіналізація «периферії» світової системи є безпосереднім наслідком глобалізації. З їхнього боку звучать протести щодо подібної моделі міжнародних економічних зв’язків і передбачення конфлікту між «бідним» Півднем і «багатою» Північчю. Це створює основу для виникнення різноманітних антиглобалістських рухів.
Витоки та процес європейської інтеграції
Концепція і практика розбудови Європейського Союзу базується на трьох базових принципах. Перший принцип полягає у тому, що інтеграція є засобом, а не метою. Це означає, що інтеграція передбачає взаємну користь і є не панацеєю, а важливим інструментом для вирішення соціально-політичних проблем. Другий принцип євроінтеграції — поступовість і рух «крок за кроком»: зона вільної торгівлі — митний союз — спільний ринок — валютний союз з єдиною грошовою одиницею та спільною економічною, грошово-кредитною та валютною політикою країн-учасниць. Третій принцип — інтеграція вимагає адекватного механізму, який дав би змогу, з одного боку, сприймати існуючі протиріччя як джерело подальшого розвитку об’єднавчих процесів, а з іншого, приймати збалансовані стосовно інтересів різних країн рішення та доводити їх до втілення у життя.
Усі три принципи були задекларовані у концепції європейського будівництва, що була розроблена Ж. Моне і викладена у Декларації Шумана від 9 травня 1950 року. Еволюційну модель поступової, не обмеженої певними рамками чіткої і загальної концепції інтеграції на шляху до європейської єдності прийнято називати «методом Ж. Моне».
Відомий теоретик європейської інтеграції Ф. Бродель виокремлював три підстави та три складові європейської єдності.
Підстави:
у духовному плані — християнство, гуманізм та наукову думку, яка до ХІХ століття була синонімом світової;
в економічному плані — індустріальну революцію, яка охопила згодом увесь світ;
у політичному — еволюцію від поняття свобод у сенсі привілеїв тих чи інших громад до поняття свободи у сенсі античної формули «будь-яка людська особистість є священною», яка й стала наріжним каменем ліберальної ідеології та ідеалом європейської політичної культури.
Європейський Союз утворився у 1967 p. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
1) Європейського об’єднання вугілля і сталі (договір укладений у 1951 p., набув чинності в 1952 p.);
2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., набула чинності в 1958 p.);
3) Європейського співтовариства з атомної енергії (договір набув чинності в 1958 p.).
До 1 листопада 1993 p. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейським співтовариством. З 1 листопада 1993 p. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання стала Європейський Союз. Розвиток інтеграції в рамках Європейського Союзу пройшов усі необхідні етапи: від зони вільної торгівлі до економічної і валютної спілки.
У даний час Європейський Союз включає 27 країн та веде переговори про укладання асоціації з Україною, Молдовою та ін.
Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання. Держави Європейського Союзу створили спільні інституції, яким делегували частину своїх націо- нальних повноважень так, що рішення в певних сферах загальних інтересів можливо ухвалювати демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні, термін «європейська інтеграція» інколи коротко розшифровують як «усуспільнення суверенітетів». У цьому сенсі європейську інтеграцію прийнято визначати як зближення на добровільній і мирній основі суспільств, держав і економік, яке виходить за межі існуючих до цього часу національних, політичних та економічних кордонів.
Міграційні процеси
Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд для проживання із села в місто і навпаки.
Зазвичай, розрізняють міграцію міжнародну (тобто переїзд з однієї держави в іншу) і внутрішню (переїзд у межах однієї країни). Обидва види міграції вважаються природними і нормальними допевних меж. У тому випадку, якщо кількість мігрантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і регіонів), міграція стає надлишковою, і її розглядають як негативне явище. Надлишкова міграція може призвести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і «старіння» населення, перевага чоловіків або жінок у регіоні), до нестачі, або навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, негативних змін у культурі регіону й багатьох інших наслідків.
Міждержавна міграція населення і трудових ресурсів з’являється за наявності значного контрасту в рівнях економічного і соціального розвитку та темпах природного демографічного приросту країн, які приймають і віддають робочу силу.
У сучасних умовах міграція населення і трудових ресурсів перетворилася на постійний, неминучий і дуже складний процес. Щорічно у світі з країни в країну переїжджає близько 20 млн осіб. Міжнародну міграцію висококваліфікованих кадрів називають «витоком умів». Вона є сьогодні серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються.
Відповідно до розробленої Міжнародною організацією праці (МОП) класифікацією сучасна міжнародна трудова міграція підрозділяється на 5 основних типів:
1) працюють за контрактом, у якому ясно встановлений термін перебування в приймаючій країні. Це насамперед сезонні робітники, які приїжджають на збирання врожаю, а також некваліфіковані або малокваліфіковані працівники;
2) професіонали, що відрізняються високим рівнем підготовки, наявністю відповідного рівня освіти і практичного досвіду роботи;
3) нелегальні іммігранти — це іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльністю;
4) біженці — особи, які емігрували зі своїх країн через будь-яку загрозу їх життю та діяльності;
5) переселенці — переїжджають на постійне місце проживання. Дана група мігрантів орієнтована насамперед на виїзд у промислово розвинені країни.
До економічних чинників, що визначають міграцію робочої сили, належать такі:
1) різні рівні економічного розвитку країн, що впливає на різну вартість робочої сили і призводить до пошуку більш високого заробітку. Наприклад, у Мексиці погодинна оплата праці робітника становить 1,5 долара, тоді як у США праця робітника такої ж кваліфікації оплачується в 5 доларів за годину;
2) стан національного ринку праці. У слаборозвинених і густонаселених країнах національний ринок розвивається в умовах хронічного безробіття, що штовхає людей до пошуку роботи в інших країнах;
3) структурна перебудова економіки. Так, перехід України до ринкової економіки супроводжувався лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, що призвело до збільшення міжнародного міграційного обороту;
4) розвиток науково-технічного прогрессу, який супроводжується зростанням потреб у кваліфікованій робочій силі;
5) вивезення капіталу, функціонування транснаціональних корпорацій (ТНК). Корпорації сприяють з’єднанню робочої сили з капіталом, або здійснюючи рух робочої сили до капіталу, або переміщуючи свій капітал у трудонадлишкові регіони.
Позитивні наслідки для економіки в цілому
1) унаслідок припливу іноземних робітників, що володіють високою мобільністю, полегшуються структурні, галузеві й інші зміни в економіці. Іммігранти сприяють омолодженню нації, адже емігрує зазвичай наймобільніша частина населення в найбільш працездатному віці;
2) досягається істотна економія коштів на навчання прийнятих робітників і фахівців. Так, наприклад, США за період з 1965 по 1990 р. на сфері освіти і науки заощадили не менше 15 млрд доларів;
3) іммігранти розширюють ємність внутрішнього ринку, а зібрані на їх рахунках гроші використовуються для розвитку економіки;
4) тимчасово вільні грошові кошти іммігрантів, що зберігаються на рахунках в банках, можуть бути використані для фінансування економіки приймаючої країни;
5) іммігранти поліпшують демографічну ситуацію, особливо в промислово розвинених країнах Західної Європи, які характеризуються старінням корінного населення;
6) іноземні робітники часто відіграють роль певного амортизатора в разі криз і безробіття, адже їх першими можуть звільнити з роботи.
Вони не забезпечуються пенсіями, медичним страхуванням і не враховуються під час реалізації соціальних програм.
Позитивні наслідки для окремої фірми: імпорт робочої сили сприяє підвищенню конкуренто- спроможності товарів приймаючої країни внаслідок зменшення витрат виробництва, пов’язаних з більш низькою оплатою праці іноземних робітників.
Негативні наслідки:
1) цілі галузі економіки (сфера послуг, торгівля, будівництво) за тривалого використання іноземних робітників потрапляють в залежність від їхньої праці. Це спричинює скорочення кількості робочих місць серед корінного населення, збільшує безробіття, у цілому погіршує ситуацію на національному ринку праці;
2) відбувається зниження ціни на національну робочу силу, адже зростає пропозиція робочих на ринку праці, які заповнюють вакансії на низькооплачувану, некваліфіковану роботу;
3) провокуються конфлікти між корінним населенням та іммігрантами;
4) іммігранти досить довго і болісно адаптуються до нових умов життя і трудової діяльності в країні перебування.
Наслідки робочої міграції.
Позитивні для економіки в цілому:
1) еміграція полегшує положення на національному ринку праці, адже експорт робочої сили зменшує тиск надлишкових трудових ресурсів;
2) експорт робочої сили — це безкоштовне для країни-донора навчання працівників — емігрантів новим професійним навичкам, підвищення їх кваліфікації, залучення до нових технологій, передової організації праці;
3) експорт робочої сили — важливе джерело надходження валюти в країни еміграції через переклади мігрантами валютних коштів з-за кордону на підтримку своїх сімей і родичів, що в цілому сприяє поліпшенню їхнього економічного становища;
4) повертаючись на батьківщину, мігранти привозять із собою матеріальні цінності та заощадження, які становлять приблизно таку ж суму, що і їх грошові перекази.
Негативні наслідки:
1) країна втрачає частину трудових ресурсів у найбільш працездатному віці, у результаті чого відбувається старіння трудових ресурсів;
2) губляться кошти, пов’язані із загальноосвітньою і професійною підготовкою емігрантів.
Таким чином, наявність позитивних і негативних наслідків міжнародної міграції робочої сили призводить до необхідності вироблення заходів, що дають змогу забезпечити нормальне функціону- вання національної економіки цих країн, тобто державної міграційної політики.
Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси всіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль.
Учені виділяють два основних джерела виникнення глобальних проблем сучасності:
1) поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;
2) розширення зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком виникнення проблем війни та миру, захисту і розвитку духовного середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.
Існують різні класифікації глобальних проблем людства. Найбільш поширена — класифікація глобальних проблем людства за їх характером:
проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни, припинення гонки озброєнь, мирне розв’язання конфліктів, формування ненасильницького миру);
проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної та культурної відсталості, вирішення проблеми зубожіння, забезпечення ефективного виробництва, розв’язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої криз, оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях космосу і Світового океану);
соціально-екологічні проблеми (забруднення навколишнього середовища, необхідність раціонального використання природних ресурсів Землі, Світового океану, космосу);
проблеми людини (забезпечення її основних прав і свобод, подолання відчуженості від природи та політики, держави, демографічна проблема, подолання інфекційних хвороб);
проблеми захисту й розвитку духовного середовища, національних культур, захист авторських прав, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій і проблеми з цим пов’язані.
Цілком очевидним є факт, що вирішення глобальних проблем сучасності полягає у міждисциплінарному підході до цієї проблеми. Першим такий шлях запропонував Володимир Вернадський, котрий створив учення про ноосферу — середовище, у якому живе людина. Суть цього підходу полягає в поєднанні філософських, політичних, природничих та техніко-економічних знань до відповідних сфер людської діяльності. Учений вважав, що людина в сучасному світі повинна мислити планетарно; в основі цього нового мислення є теза щодо рівності людей.
Однак для досягнення такого стану необхідно, щоб всі країни змінили підхід до ведення зовнішньої політики, тобто відмовилися від політики конфліктності та конфронтації і перейшли до глобального співробітництва на засадах визнання пріоритетності загальноцивілізаційних цінностей.
Методика
Під час розгляду понять «інтеграція» і «глобалізація»Використовуємо метод «вільний мікрофон». Ставимо запитання: «З чим у вас асоціюються поняття «інтеграція» і «глобалізація»?».
Які речі або явища є символом сучасної глобалізації? Слухачі називають відомі бренди або заклади харчування на зразок «Макдональдса», найбільш популярні фільми тощо. Відповіді підсумовуємо, а далі розглядаємо, у яких сферах життєдіяльності людства відбувається інтеграція і глобалізація.
Використовуємо метод Мозковий штурмВикладач просить назвати відомі слухачам світові або регіональні політичні, економічні, військові організації і на фліпчаті записує відповіді слухачів у трьох відповідних колонках. Далі метод «голос із залу». Кількість названих організацій буде різною, тому ставимо запитання: «Про що свідчать записи на фліпчаті (які сфери життя ми більше знаємо, або чим більше цікавимося)?» Викладач підбиває підсумки і переходить до другого питання.
2. Вплив глобалізаційних процесів на економіку, культуру, довкілля, людину
Викладач показує презентацію за змістом посібника «фактори глобалізації».
Далі дискусійне питання: Які протиріччя у світі викликає процес глобалзації?
Робота в малих групах. Варіанти роботи:
Слухачі діляться на «економістів», «екологів», «соціологів», «культурологів» і кожна група досліджує «свої» протиріччя або негативні наслідки процесу глобалізації, записує їх на аркуші паперу, а потім презентує назагал.
Слухачі об’єднуються в малі групи і визначають наслідки процесу глобалізації. Далі викладач просить їх розставити ці наслідки за ступенем важливості від першого до останнього.
Слухачі об’єднуються в малі групи, їх просять визначити причини антиглобалістичних рухів. Вони обговорюють, записують на аркуші паперу і презентують свої думки.
Витоки та процес європейської інтеграції
Викладач без коментарів показує презентацію за змістом посібника і пропонує використати метод — симуляція Маастріхтського засідання європейських країн.
Слухачі розбиваються на «делегації» провідних країн Європи й обговорюють мету та завдання створення Європейського Союзу, механізм його діяльності та повноважні органи, умови прийому нових членів тощо. Далі загальна дискусія про перспективи ЄС «євроскептики» та «єврооптимісти».
Викладач використовує метод «дорожня карта».
Слухачі поділені на групи, викладач пропонує завдання для кожної групи: одні мають знайти в гаджетах витоки європейської інтеграції (на яких засадах цей процес будувався), друга група — прослідкувати процес євроінтеграції у другій половині ХХ ст., третя — визначити керуючі органи ЄС та принципи їхнього формування, четверта — стосунки ЄС з іншими міжнародними організаціями та сусідами. Усі презентують результати пошуків на аркушах паперу. Далі загальна дискусія щодо перспектив вступу України до ЄС, які виклики чекають Україну на шляху євроінтеграції.
Використовуються офіційні документи ЄС. Метод «займи позицію». Слухачі в групах аналізують принципи побудови організації, представництво різних країн, стосунки з іншими організаціями та сусідами, зокрема Україною. Далі загальна дискусія з питання: «Чи потрібно Україні прагнути вступити до ЄС в сучасних умовах?».
Міграційні процеси
Викладач зачитує або показує визначення, що таке міграція, і пропонує слухачам обговорити цю проблему у форматі «круглого столу». Один зі слухачів буде модератором, а інші будуть висловлюати свої думки стосовно проблеми внутрішньої та зовнішньої міграції, наводити життєві приклади особливо щодо «відтоку мізків». Тема в загальних рисах чи навіть доволі ґрунтовно знайома кожному українцю, тому варто зупинитися на питаннях позитивних й негативних наслідків міграції на економіку та стан суспільства в сучасній Україні. Далі метод «займи позицію» з питання: «Чи поїдеш ти в іншу країну вчитися і працювати або будеш розбудовувати свою?». Викладач підбиває підсумки й пропонує слухачам обґрунтувати свій вибір.
Метод «Рольова гра». Бажаючі «стають» емігрантами. Спочатку розглядаються етапи, які має пройти людина всередині країни, щоб виїхати за кордон, а потім — що її чекає в країні тимчасо- вого (можливо згодом постійного) перебування. Один — трудовий емігрант, який працює в Росії, друга — в Італії або Португалії, третій у Польщі, четвертий (можливо пара) — у США. «Групи під- тримки» допомагають добровольцям підготуватися і розіграти сценки з їхнього життя. Ведучий гри або викладач підбивають підсумки стосовно життя трудових емігрантів в інших країнах і ставлять запитання: «Чи поїдеш ти в іншу країну вчитися і працювати або будеш розбудовувати свою?». За допомогою метода «займи позицію» визначають ставлення аудиторії до проблеми еміграції.
Глобальні проблеми сучасності
Викладач доводить до відома слухачів (показує презентацію або розказує), які класифікації глобальних проблем сучасності існують.
Метод «броунівський рух». Викладач пропонує слухачам на аркушах паперу написати три глобальні проблеми, які, на їхню думку, найголовніші, починаючи від самої головної. Далі встати з місця і розшукати людину або кількох, які теж вважають цю (ці) проблеми найголовнішими. Об’єднані однією «проблемою» сідають разом і вирішують, як її можна розв’язати, а потім презентують назагал.
Метод «акваріум». Троє сідають посеред аудиторії і створюють внутрішнє коло, вони обговорюють, які проблеми найголовніші і шляхи їх вирішення. До них за бажанням приєднуються по черзі інші учасники й пропонують свої варіанти вирішення глобальних проблем. Викладач виступає в ролі модератора й підбиває підсумки.
Метод «дерево ідей». Викладач показує заздалегідь намальоване на фліпчартері умовне молоде дерево і слухачі прикріплюють до його гілок папірці з написаними проблемами. На другому малюнку — дерево під тягарем проблем зігнулося й засихає, тому терміново потрібно шукати шляхи порятунку, слухачі пропонують їх.
Метод «розвантаж корабель». Викладач роздає групам маленькі кольорові арткуші паперу на липучках, показує заздалегідь намальоване на фліпчартері завантажене судно, яке символізує людство, що «загружене» глобальними проблемами. Це судно потрапило у шторм, потрібно назвати зайвий вантаж і викинути його за борт. Слухачі, обрані з кожної групи, підходять до малюнку і прикріплюють поряд (у воді) аркуші з написаними проблемами, яких людство хоче позбавитися. Далі викладач зачитує проблеми і всі обговорюють, чи справді вони глобальні. Чиїх папірців залишиться найбільше — та група перемогла.
Рефлексія
1. Обговоріть у групах, які глобальні проблеми людства є найбільш актуальними для України.
2. Схарактеризуйте основні чинники процесу міграції в Україні та наслідки міграції.
3. Які кроки треба зробити Україні для збереження національних традицій у сучасному глобалізованому світі?
4. Які елементи внутрішньої і зовнішньої політики України наближають її до інтеграції з Європейським Союзом?
5. Зазначте основні етапи створення Європейського Союзу в історичній ретроспективі та висловіть прогноз щодо євроінтеграції України.
Джерела
1. Європейська інтеграція: навч. посіб. / за заг. ред. проф. І.А. Грицака та Д.І.Дзвінчука. — Івано-Франківськ, 2013. — 464 с.
2. Копійка В.В. Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посіб. / за ред. Л. В. Губернського. — К., 2009 — 751 с.
3. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях підруч., К., 2017. — 228 с.
4. Пешко А. Процеси глобалізації та їх вплив на національні економіки // Вісник Національної Академії державного управління при Президенті україни. — 2006. № 2. — С.133-138
