Розділ 1
ОСОБИСТІСТЬ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ
ТЕМА 1
Я — ЛЮДИНА. САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ
Кожна людина — це світ, який з нею народжується і з нею вмирає;
під будь-якою могильною плитою лежить всесвітня історія.
Генріх Гейне
розкрити поняття ідентичності, а також процеси ідентифікації та самоідентифікації, соціалізації і самореалізації, визначити ефективні методи викладання основних тем, що стосуються особистості та її ідентичності.
аналізує наукову, соціальну й політичну інформацію з метою формування цілісного уявлення про види ідентичності; усвідомлює феномен і неповторність власного існування, свого «я»; аналізує основні аспекти становлення ідентичності; визначає і розвиває власну ідентичність.
розуміє ідентичність як обрану позицію, а не як список характеристик; поважає нові ідентичності людини; протидіє маніпулюванню питаннями національної ідентичності.
Поміркуйте: що означає «ідентичність»? Як би я описав свою ідентичність? Є вона незмінною чи змінюється?
Спроба знайти відповіді на ці запитання дає можливість зрозуміти, наскільки багатогранним і важливим є вимір ідентичності для кожної людини. Ідентичність — це не щось, що є від народження, як це продиктовано генами або соціальним статусом, вона розвивається людиною упродовж усього життя.
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
Міні-вистава[1]Розіграйте діалог.
З якими твердженнями учасників діалогу ви згодні, а з якими ні? Чому?
У чому, на вашу думку, полягає сенс життя людини?
Отже, як бачимо, питання про сенс життя людини дуже складне. Над його розв’язанням працюють кращі інтелектуали людства від часів його появи і до сьогодні. Ми теж долучимося до вирішення даного питання у власному вимірі. Хай кожен із нас з’ясує для себе питання свого місця у світі.
Аналіз епіграфаЩо хотів сказати даними словами поет:
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того, чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Василь Симоненко («Ти знаєш, що ти — людина?», 1964
Робиться висновок, аналогічний висновку попереднього варіанта.
Аналіз епіграфаЩо народ хотів сказати у даному прислів’ї: «Що той чоловік в Бога за звір — не знаємо»?
Отже, у даному прислів’ї порушене питання місця людини у світі через призму релігії. Людину в порівнянні з Богом показано як тварину в порівнянні з людиною. Проте, не дано головної відповіді: для чого людина Богу?
Індивід. Особистість. Громадянин
Безліч визначень поняття «людина» розкривають її різнобічність, проте людина виявляється складнішою, демонструючи на додаток до окреслених рис або властивостей такі, що не підпадають під ці визначення. Щоб розкрити різнобічність поняття «людина», можна скористатися такими основними характеристиками, як індивід, особа, особистість, громадянин.
Індивід — це біологічна істота, кожний окремо існуючий живий організм. Коли ми застосовуємо це поняття до людини, то маємо на увазі окремого представника людського роду. Коли описуємо людину як індивіда, ми вказуємо такі ознаки, як зріст, вага, вік, колір волосся, очей. Можна навіть звернути увагу на її ходу. Індивідом людина народжується, а особистістю стає в процесі виховання суспільством. Отже, особистість — це людина, вихована суспільством, і її характеристики залежать від родини, оточення, шкільного колективу, рівня освіченості тощо.
Місце людини в державі визначається поняттям «громадянин». Громадянин — це людина, яка належить до певної країни, де вона має відповідний юридичний статус, або співвідносить себе з нею. Громадянин має певні права, а також відповідні обов’язки. Поняття громадянина вміщено в його громадянській позиції — у певному ставленні до різних суспільних явищ і процесів з урахуванням інтересів суспільства та держави. Власне, від умов соціалізації в суспільстві, від родинного виховання, від рівня розвитку особистої культури й освіченості залежить рівень громадянськості певної особи. Формування громадянськості відбувається у процесі соціалізації особи через систему суспільних відносин.
Що таке ідентичність?
Українські синоніми іноземного слова «ідентичність» — це поняття «рівність», «тотожність». Корінь слова «рівний» вказує на здатність «бути рівними», «бути тотожними», діяти однаково в різних ситуаціях і в різний час.
Хто і що я? Це одне з ключових питань у житті кожної людини. Відповідь на це запитання шукає як дитина, підліток, зрілий дорослий, так і літня людина. Постійне повернення до цього питання означає, що кожен індивідуум прагне знову і знову відновити власну «тотожність».
Коли людина ставить перед собою питання «Хто Я, який Я?», це говорить про те, що вона за- мислюється, кому чи чому вона тотожна. У найзагальнішому визначенні у психологічному вимірі ідентичність розуміється як сукупність уявлень людини про своє Я.
Риторичним також залишається питання — «Хто ми?». По суті воно є доленосним питанням, яке ставлять у всіх частинах світу. Так, відомий соціолог і політолог, Самюель Хантінгтон (1927–2008), у своїй книзі «Хто ми? Виклики американській національній ідентичності» звертається до проблеми американської самоідентифікації на початку XXI століття. Ця наукова праця викликає багато запитань і суперечок, які підтверджують, що проблема ідентичності є однією з найактуальніших на початку ХХІ ст. Разом із тим, у ній можна віднайти конструктивний підхід до пізнання проблем національної та інших ідентичностей.
Самюель Хантінгтон вважає, що концепція ідентичності «настільки ж обов’язкова, як i не виразна». Вона не піддається строгому визначенню і непідвладна стандартним методам вимірювання. Самюель Хантінгтон погоджується з провідним аналітиком ідентичностей Еріком Еріксоном, який запропонував стосовно концепції ідентичності взаємно виключні терміни — «всепроникна» і «туманна і незбагненна». Дратівливу невловимість ідентичності Хантінгтон демонструє на прикладі Леона Візельтіра, який у 1996 році випустив книгу «Проти ідентичності», у якій висміяв схиляння інтелектуалів перед цим поняттям. А у 1998 році Візельтір опублікував іншу книгу — «Кадеш», у якій подав відверте підтвердження його власної єврейської ідентичності та визначив ідентичність як гріх: скільки б ми її не заперечували, уникнути її ми не в силах.
Але яким чином слід її визначати? На це питання давалися різні відповіді; утім, в головному вони одна одній не суперечили. Ідентичність — самосвідомість індивіда або групи. Вона являє собою продукт самоідентифікації, розуміння того, що ви або я володіємо особливими якостями, які відрізняють мене від вас і нас від них. Ідентичність властива навіть новонародженому, у якого вона визначається такими ознаками, як стать, ім’я, батьки, громадянство. Правда, ці ознаки залишаються латентними доти, поки дитина не усвідомлює їх і не самовизначиться за їх допомогою. Поки люди взаємодіють зі своїм оточенням, у них немає іншого вибору, крім як визначати себе через ставлення до інших і ототожнювати виявлені подібності й відмінності.
Самюель Хантінгтон вважає, що ідентичність важлива тому, що визначає поведінку людини. Хантінгтон пояснює: «Якщо я вважаю себе вченим, я буду вести себе відповідно до цього уявлення. Однак індивіди схильні змінювати ідентичності. Якщо я почну вести себе інакше — наприклад, як полеміст, а не як дослідник, — мені загрожує «когнітивний дисонанс», з яким вдасться впоратися, лише відновивши колишній спосіб життя або перевизначивши себе з учених в адвокати. Аналогіч- но, якщо якась людина самоідентифікує себе з демократами, але при цьому регулярно голосує за республіканців, рано чи пізно їй доведеться визнати себе американцем».
Психотерапевти вважають, що оскільки «у людини мало інстинктів», то для того, щоб їй жити в цьому світі, необхідно здобувати особистий досвід. Результатом досвіду пізнання і, зокрема, самого себе, і є ідентичність або образ Я. Людина живе і діє в цьому світі згідно з уявленнями про себе, свого образу себе. Крім того, ідентичність надає можливість людині переживати безперервність свого Я. Якщо уявити людину без ідентичності, то це була б людина, яка щоранку ніби народжувалася знову і не могла б себе впізнавати, дивлячись у дзеркало.
Ключові моменти щодо ідентичності:
Перше. Ідентичність мають як індивіди, так і групи. До того ж індивіди набувають ідентичність і можуть змінювати її тільки в групах. Теорія соціальної ідентичності показала, що прагнення до ідентичності веде людей до пошуку останньої в самих різних, часто ворожих одна одній групах. Індивід може бути членом відразу багатьох груп і тому має можливість «перемикати» ідентичності. Групова ж ідентичність, як правило, менш гнучка, оскільки ґрунтується на заздалегідь заданих параметрах.
Друге. Ідентичності в загальному і цілому являють собою конструкти. Люди конструюють власні ідентичності, займаючись цим хто за бажанням, хто в разі потреби або з примусу. Бенедикт Андерсон називав нації «уявними спільнотами». Перефразовуючи Андерсона, ідентичності — уявні сутності: те, що ми думаємо про самих себе, те, до чого ми прагнемо. Крім культурної спадковості (від якої можна і відректися), статі (яку можна і змінити) і віку (який не можна змінити, але з яким можна боротися), люди відносно вільні у визначенні власної ідентичності, нехай навіть із практичним застосуванням цього визначення згодом виникають складності. Успадковані ознаки — скажімо, національність — перевизначаються або зовсім відкидаються, та й саме поняття національної приналежності змінюється з плином років, щоразу набуваючи нового змісту.
Третє. Індивіди, як і групи (хоч і меншою мірою), мають множинні ідентичності. Останні можуть бути «кровними», територіальними, економічними, культурними, політичними, соціальними й національними.
Четверте. Ідентичності визначаються «самістю», будучи до того ж результатом взаємодії конкретної людини або групи з іншими людьми або групами. Сприйняття іншими робить істотний вплив на самоідентифікацію людини або групи. Якщо потрапляючи в новий соціальний контекст, людина опиняється в положенні чужинця, ізгоя, вона, ймовірно, почне сама себе вважати чужинцем. Якщо більшість населення країни вважає якусь меншість відсталою і неосвіченою, члени цієї меншини, швидше за все, сприймуть це відношення, у результаті чого воно перетвориться в частину їхньої ідентичності. Так, ідентичність — це самоідентифікація людини або групи, але на самоідентифікацію має великий вплив сприйняття тебе іншими.
Джерела і прояви ідентичності
Перед людьми є майже безмежний вибір можливих джерел самоідентифікації. Найбільш важливими серед них такі:
Приписувані (аскриптивні) — вік, стать, кровна спорідненість, етнічна й расова приналежність.
Культурні — кланова, племінна, мовна, національна, релігійна, цивілізаційна приналежність.
Територіальні — найближче оточення, село, місто, область, провінція, штат, регіон, кліматична зона, континент, півкуля.
Політичні — фракційна і партійна (у широкому сенсі — від кліки до громадського руху) прина- лежності, відданість лідеру, групі інтересів, ідеологія, інтереси держави.
Економічні — робота, професія, посада, робоче оточення, наймачі, галузі, економічні сектори, профспілки, класи, держави.
Соціальні — друзі, клуби, команди, колеги, компанії для розваг, соціальний статус.
Будь-який індивід неминуче виявляється залученим у безліч перерахованих вище угруповань, але з цього зовсім не випливає, що вони тим самим стануть для нього джерелами ідентичності. Наприклад, людина може вважати роботу або країну, у якій живе, незадовільними і змінити їх. Ідентичності також розрізняються за ступенем інтенсивності. Самоідентифікація часто залежить від масштабів: люди охочіше, інтенсивніше ототожнюють себе з родиною, а не з політичною партією (втім, не завжди). Більш того, значимість ідентичностей усіх типів варіюється під впливом взаємодії індивіда або групи з навколишнім середовищем.
Вузькі і широкі ідентичності в рамках однієї ієрархії можуть підсилювати один одного або кон- фліктувати одна з одною. Едмунд Берк сказав знамениту фразу про те, що головний принцип (зародок) суспільної поведінки — прихильність до малого, до того фрагмента соціуму, до якого ми на- лежимо: «Феномен фрагмента» є ключовим для досягнення військового успіху. Країни вигравали війни, армії перемагали в битвах завдяки тому, що солдати інтенсивно ототожнювали себе з побратимами по зброї. А неможливість формування єдиної свідомості в малій групі неминуче призводить до поразки. Іноді, правда, вузькі прихильності вступають у конфлікт з широкими і навіть підмі- няють собою останні, як це відбувається з територіальними рухами за автономію і незалежність. Іншими словами, миру і спокою всередині ієрархії ідентичностей не спостерігається.
Ідентичність проявляється для себе, перш за все, в знанні того, хто Я і який Я. Для інших, ідентичність — це той образ Я, який людина демонструє, проявляє. Зазвичай про ідентичність людина починає замислюватися тоді, коли у неї починаються проблеми з нею. Ідентичність не дається людині раз і назавжди, це в нормі динамічний феномен, який постійно перебуває в уточненні та перебудові.
Людина постійно зустрічається зі світом та іншими людьми, які віддзеркалюють, відображають її, постачають нову інформацію про її дії, вчинки: «Ти — такий-то». Ця інформація служить джерелом для коригування, уточнення людиною образу свого Я. У тому ж випадку, якщо функція корекції Я-образу «зламалася», відбувається криза ідентичності.
Психотерапевти пояснюють поняття ідентичності, порівнюючи її зі шкірою. Уявіть собі, що шкіра не росте слідом за ростом всього організму. Шкіра одночасно дає можливість зберігати форму й утримує процес росту. Йде час, людина виростає зі старої шкіри, і її потрібно міняти. Якщо цього не робити, то шкіра грубіє, стає панциром, заважає росту.
Так і стара ідентичність, як панцир, утримує людину від змін. Так, людина, яка тримається за стару ідентичність, стає жорсткою, скам’янілою, втрачає здатність до гнучкості, не в змозі бути адекватною до мінливого світу.
Формування ідентичності
Розрізняють чотири способи формування ідентичності.
Перший: мімезис, наслідування зразкам — історіям, авторитетним постатям, героям книг, фільмів, пісень. Для мімезису потрібно саме переживання: текст, учитель як носій культури або ж кіно як матеріал освіти, перш за все, повинні бути здатні «заражати». Цей спосіб широко розуміється як можливість транслювати бажану ідентичність. Але до чого він веде? Адже використання мімезису як технології для формування необхідної ідентичності є прямий шлях до «масової людини».
Другий — відторгнення, ідентифікація «від противного», що досягається через опір, що особливо характерно для юнацтва.
Третій варіант — «взаємозамінність» ідентичності. За більшої різноманітності факторів, що впливають, і необхідності зміни ролей з’являється більш складно організована ідентичність.
І, нарешті, четвертий елемент — власне «вслуховування в себе». Це необхідний спосіб для реалізації «проекту» себе, це невід’ємна частина процесу ототожнення з чимось, що має на увазі відмову від застиглого Я, готовність до змін і, отже, до зростання.
Відтак, ідентичність — це поняття, що відображає унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. У переважній більшості досліджень прослідковуються два основні аспекти ідентичності: особистісний і соціальний, що відображають усвідомлення власної автономності, унікальності й відчуття приналежності до соціальної групи. Науковці розчленовують поняття ідентичності на складові частини, виділяють різні види ідентичності: соціальна, громадянська, особистісна, Я-ідентичність, усвідомлювальна, неусвідомлювальна, позитивна, негативна тощо.
Польський психолог Марія Яримович запропонувала трактування особистісної ідентичності як системи знань індивіда про себе, котрі формуються в результаті порівняння себе із членами своєї групи і складаються із комплексу рис, специфічних для Я. Отже, усвідомлення своєї неповторності здійснюється через пізнання власної особистості та характерологічних якостей і властивостей інших людей.
Успішна адаптація людини в суспільстві передбачає сформованість особистісної, соціальної і громадянської ідентичності, здатності переключати увагу з однієї перспективи на іншу. Ідентичність конструюється і є біографічно відкритим процесом, а не кінцевим результатом.
Ідентичність як система знань індивіда про себе є певною конструкцією. Конструювання / будівництво ідентичності відбувається в діалозі в соціальній мережі і в життєвих світах індивіда. Людина отримує соціальне визнання в цих мережах. Умови визнання залежать від соціальних й індивідуальних ресурсів.
Сучасне конструювання і будівництво особистісної ідентичності відбувається за таких викликів до особистості:
Відхилення традицій від стабільної культурної основи — зміна або навіть зникнення кордонів між індивідуальними та колективними способами життя: відсутність безсумнівних концепцій освіти, сексуальності, здоров’я, гендерних та міжпоколінних (генераційних) відношень.
Зміна і подолання традиційних зразків гендерних ролей.
Дезінтеграція національної держави як прояву мовної, географічної та культурної ідентичності.
Стає все більше ілюзорною ідентифікація за допомогою трудової (прибуткової) зайнятості на ринку праці.
Зростає фрагментація досвіду: різноманітні досвіди людини не пов’язуються один з одним.
Новими реаліями стають «віртуальні світи» та «віртуальні спільноти»: людина живе в багатьох реаліях.
Загалом зростає плюралізація форм життя — нинішнє суспільство входить у стадію мультиопційного суспільства, залишаючись водночас індивідуалізованим суспільством ризику й інформаційним суспільством знань.
Мультиопційне суспільство (Multioptiongesellschaft) — концепція німецького соціолога Петера Гросса, у якій стверджується про небувалі можливості для індивідуального розвитку в сучасному суспільстві. Слово «опціон» (die Option) означає право або можливість вибору. Скажімо, раніше людина, що народилася в католицькій родині, ставала католиком, у православній — православною. Зараз, у мультиопційному суспільстві, будь-хто може стати атеїстом, лютеранином, баптистом, буддистом, сатаністом, саєнтологом. Політичні погляди, партійну приналежність людина вибирає відповідно до своїх переконань або інтересів. У «супермаркеті» цінностей на вибір є: порядність, чесність, гроші, успіх, любов, захист природи, свобода, патріотизм, ненависть до ворогів, людинолюбство, кар’єра, влада. Загальних для всіх людей цілей і цінностей немає. Кожен сам шукає орієнтири для свого життя. В освіті, зокрема, запроваджується опційне навчання, тобто, навчання на вибір учителя, за якого учитель отримує можливість не опрацьовувати матеріал, який представляє або історичний інтерес, або втратив актуальність, але є у видрукуваних підручниках.
Головні труднощі, з якими пов’язані перспективи використання поняття «ідентичність», полягають в необхідності його концептуального опрацювання. Ідентичність — це безперервне формування особистості за допомогою різноманітних ідентифікаційних процесів. Будь-яке оповідання (наратив), навіть просте промовляння власної біографії, може привести до виникнення нової ідентичності (і відмови від старої), що відповідає характеру взаємодій у сучасному суспільстві. Ідентичність важко зафіксувати, вона багатовимірна й постійно вислизає від нас. У кожен конкретний момент кожний із нас є комбінацією серій ідентифікаційних компонентів, які можуть поєднуватися і змінюватися різними способами.
Особиста гідність і совість
Ідентичність розвивається протягом життя, вона змінюється під впливом різних факторів, таких як освіта, спілкування, взаємовідносини тощо. На формування ідентичності впливає вибір, який робить особистість. Цей вибір залежить від інтелектуальних здібностей, світогляду й моральних цінностей, від особистої гідності й совісті.
Совість — це психологічне явище, яке характерне для людини. Це усвідомлення особистістю своїх обов’язків і відповідальності перед людьми, це самооцінка й самоконтроль власної поведінки. Совість — це закон, який живе в кожній людині, це внутрішній регулятор людських вчинків.
Гідність належить людині від народження, вона не відчужується й не передається, не залежить від матеріального та психічного стану. Особиста гідність вимірюється позитивними характеристиками, такими як щирість, відданість, хоробрість, відповідальність, доброзичливість, помірність, уважність тощо. Гідність — це надбання людини, її статус у суспільстві, визнання соціального авторитету, що наробляється людиною з роками у процесі співжиття й спілкування. Особиста гідність є суспільно-моральною цінністю. Це те, що людина має, поважає й цінує в собі.
Методика
Вправа «Ментальна карта ідентичності»[2]Ментальна карта — це діаграма, на якій відображають слова, ідеї, завдання або інші елементи, розташовані радіально навколо основного слова або ідеї. Створення ментальних карт (майндмеппінг, mindmapping) — це зручна й ефективна техніка візуалізації процесу мислення і структуризації інформації.
Студентам пропонується ознайомитися з цитатами про ідентичність різних авторів з різних країн і обрати цитату, з якою вони або абсолютно згодні, або абсолютно не згодні. Учні/студенти, які обрали ті самі цитати, утворюють невеликі групи й обговорюють причини свого вибору. Учні/студенти спільно з викладачем резюмують точки зору, створюючи просту ментальну карту проблеми ідентичності. Вправа пропонує комплексний підхід до концепту ідентичності, а не підхід, що базується на теорії або текстах; застосування комплексного підходу може допомогти викладачам (а потім: студентам — учням) зрозуміти, як поняття ідентичності практично пов’язується з їхнім життям.
Завдання:
— Оберіть цитату, з якою ви або абсолютно згодні, або абсолютно не згодні.
Цитати до вправи «Ментальна карта ідентичності»:
Якщо період становлення ідентичності штучно розтягується, то найкращим виходом з цього періоду є те, що Е. Еріксон називав «неоплаченою ідентичністю» — тобто станом, коли людина приймає ідентичність не через самоаналіз, а під впливом зовнішніх факторів, відповідно до суспільних стандартів.[3]
Кожне суспільство має складну систему суспільних стандартів, тому окрім особистісної ідентичності для людини, як істоти соціальної, є соціальна ідентичність. Соціальна ідентичність — це «єдність і спадковість певної системи соціальних характеристик (норм, ролей, статусів), що дозволяють диференціювати індивідів за їх суспільним станом і груповою належністю. Вона означає уявлення людини про своє особисте місце у світі, усвідомлення нею приналежності до певної соціальної групи, категорії».[4]
Насправді проблема ідентичності пов’язана не стільки з питанням, «хто ми є» або «звідки ми прийшли», скільки «ким ми можемо стати».[5]
Ідентичність — це протез само собою зрозумілого на небезпечній території. Вона виготовляється як по індивідуалістичним, так і по колективістським зразкам.[6]
Танець навколо золотого тільця ідентичності — це останнє і найбільше захоплення антипросвіти. «Ідентичність» — так звучить чарівне заклинання частково таємного, частково відкритого консерватизму; особиста ідентичність, професійна ідентичність, національна ідентичність, політична ідентичність, жіноча ідентичність, чоловіча ідентичність, класова ідентичність, партійна ідентичність і т.п. — ось що написано на його прапорах….Але ніяка мова про ідентичність і не зайшла, якби справа не стосувалася стійкої форми Я.[7]
Свобода мати ідентичність безпосередньо пов’язана зі свободою придбання предметів одягу, аксесуарів, техніки, автомобіля, а отже, зовнішнього вигляду, стилю життя в цілому, що підкріпить цю ідентичність, створить або підтвердить статус власника.[8]
Відзначається тенденція до появи індивідуалізованих форм і умов існування, які змушують людей — заради їхнього власного фізичного виживання — ставати центром свого власного планування і способу життя… Фактично людина повинна вибирати і змінювати свою соціальну ідентичність, а також на свій ризик діяти відповідно до неї. Сама людина стає одиницею відтворення соціальних відносин.[9]
Ідентичність суб’єктів може бути зображена тільки за допомогою їх історій, оскільки ця ідентичність, яка вона сьогодні, завжди містить більше того, що можна зрозуміти з аналізу умов теперішнього часу…. Ідентичність — не є результатом дії. Вона — результат історії, тобто результат самозбереження і розвитку суб’єкта в умовах, які випадковим чином пов’язані з підставою його одномоментного прагнення. Саме тому по відношенню до історії, що дає суб’єкту його ідентичність, він є не її діючим суб’єктом, а лише референціальним суб’єктом розповідання цієї історії.[10]
Мабуть, замість розмови про ідентичності, успадковані або набуті, більш доречним і відповідним реальності глобалізованого світу виглядало б дослідження ідентифікації, яка ніколи не закінчується, завжди є незавершеною, незакінченою, відкритою в майбутнє діяльністю, у яку всі ми, в разі потреби або свідомо, залучені.[11]
Ідентичність пускає коріння на кладовищі спільнот, але процвітає завдяки своїй обіцянці оживити мерців.[12]
…проблема, що мучить людей під кінець століття, полягає не стільки в тому, як знайти обрану ідентичність і змусити навколишніх визнати її, скільки в тому, яку ідентичність вибрати і як зуміти вчасно зробити інший вибір, якщо раніше обрана ідентичність втратить цінність або втратить її спокусливі риси.[13]
Робота з демонтажу, перебудови і формування власної ідентичності є ще одним «сурогатом проведення часу». Ця діяльність, як ми вже бачили, здійснюється в умовах явної невпевненості: цілі вчинків настільки ж сумнівні, наскільки невизначені і їх наслідки.[14]
— Студенти, які обрали ті ж самі цитати, утворюють невеликі групи (не більше шести осіб) і обговорюють причини свого вибору. Групи призначають спікерів.
— Через п’ять–сім хвилин кожен спікер виступає з короткою заявою про вибір на пленарному засіданні.
Зачитують цитати і вказують основні причини, чому у групі згодні або не згодні з ними. Якщо в групі дотримуються різних точок зору, то про різницю поглядів слід повідомляти. Викладач звертає увагу на те, які цитати обрали, а які — ні. Спікери виступають від кожної з груп й обґрунтовують свій вибір.
Викладач та студенти створюють ментальну карту.
Перед тим як наступний спікер візьме слово, викладач просить слухачів підбити підсумки і виділити ключову думку, яку вони для себе відзначили, слухаючи промову, наприклад, «Багато наших виборів є незворотними» або «Коли ми робимо вибір, ми здійснюємо право на особисту свободу».
Викладач або студенти резюмує точки зору на простій ментальній карті.
Ментальна карта — це заключний етап, рефлексія по завершенні заняття.
Висновок: ключові положення.
Зазначте ключові слова на дошці або плакаті для подальшого підбиття підсумків:
1.На цьому занятті студенти зробили різні вибори, з різних причин (ось кілька прикладів):
— особистий досвід;
— цінності;
— стать;
— турбота про інших, відповідальність;
— права людини;
— …
Обрані студентами варіанти показують, що вони різні особистості — обрані ними цитати можуть розповісти нам що-небудь про те, хто вони, про їхню ідентичність.
Що ми обираємо:
— незворотність;
— відповідальність;
— чоловіки та жінки;
— майбутнє;
— влада;
— свобода;
— інтуїція;
— наша ідентичність;
— ідентичність інших людей.
Учитель/учителька пропонує назвати якості людини спочатку як біологічної істоти, а потім як соціальної.
Діти по черзі називають такі якості та їх характеристики.
Учитель/учителька записує побажання на аркуші паперу формату А1 (чи на дошці) у два стовпчики.
Після заповнення стовпчиків учитель показує дітям картки з написами «людина», «особа», «особистість», «персона», «громадянин», «індивідуальність» і пропонує дітям розмістити їх поверх таблиці.
Так визначаємо співвідношення між запропонованими поняттями та біологічним і соціальним виміром людини.
Діти об’єднуються в групи для створення на аркушах формату А1 піктограм запропонованих понять: «людина», «особа», «особистість», «персона», «громадянин», «індивідуальність». Після роботи відбувається обговорення результатів та запис визначення понять, які надає учитель.
Робота з джерелами інформаціїЯкщо в учнів є доступ до мережі Інтернет, вони отримують завдання знайти поняття «людина», «особа», «особистість», «персона», «громадянин», «індивідуальність» і виписати їх у зошит. На основі визначень створюються речення, де згадані поняття вживаються у правильному контексті.
Після цього діти зачитують речення і відбувається обговорення різниці даних критеріїв пізнання людини:
Чому поняття «людина» має кілька вимірів розуміння?
Рефлексія
1. У яких контекстах ви чули або читали про термін «ідентичність» раніше? Де або як він траплявся вам? Знайдіть приклади разом!
2. Навіщо потрібна ідентичність?
3. Як ідентичність проявляється?
4. Які є способи формування ідентичності?
5. У чому полягає відмінність між поняттями «ідентифікація» та «самоідентифікація» особистості?
6. Що ви порадите в ситуації, коли підліток відчуває певні труднощі з ідентичністю, ідентифікацією, занижує свою власну самооцінку, що не влаштовує батьків?
7. Чи може бути створення ідентичності завданням держави?
8. Як виглядатиме українська ідентичність у 2020 році? У 2030 році? Чи вона буде європейською?
9. Поясніть, чому поняття «людина» включає в себе такі терміни: індивід, індивідуальність, особистість, особа, громадянин і чи є ці терміни характерними для кожної людини. Відповідь обґрунтуйте.
10. Які фактори впливають на самовизначення людини, які з них лежать в основі вашого самовизначення?
Джерела
Антонова Н. В., Белоусова В. В. Самоопределение как механизм развития идентичности // Педагогика и психология образования. 2011. № 2. URL: http://cyberleninka.ru/article/n/samoopredelenie-kak-mehanizm-razvitiya-identichnosti (дата обращения: 09.01.2018).
Бауман, Зигмунт. Индивидуализированное общество [Текст] / З. Бауман; ред. пер. с англ.В. Л. Иноземцев; Центр исследований постиндустриального общества, Журнал «Свободная мысль». — М. : Логос, 2002. — 326 с. — Альтернативное название : The Individualized Society/ Zygmunt Bauman.
Бродель Ф. Ідентичність Франції. Кн. 1: Простір та історія. — 2013. — 367 с.
Бродель Ф. Ідентичність Франції. Кн. 2: Люди і речі. — 2014. — 228 с.
Вступ до дискусії: «Моя ідентичність» 110622-CP-1-2003-1-DE-Grundtvig-G1 Витяги з семінару в Латвії про ідентичність — імпульси до навчальної практики 5.1.3
Гавел Вацлав. Сила безсилих // https://zbruc.eu/node/56982
Ґібернау М. Ідентичність націй / Монтсеррат Ґібернау — К., 2012. — 303 с.
Єгупов М. В. Ідентичність як атрибут людини і суспільства : автореф. дис…. канд. філос. наук : 09.00.03 / Єгупов М. В. — К., 2015. — 20 с.
Злоказов К. В. Современные модели развития идентичности личности (в контексте эриксонианской традиции) // Педагогическое образование в России. 2015. № 11. С. 99–108.
Калуга В. Ф. Ідентичність та самоідентичність як соціокультурні феномени суспільного буття людини: гендерні та екзистенціальні виміри : автореф. дис… д-ра філос. наук : 09.00.03 / Калуга Володимир Федорович ; Нац. акад. пед. наук України, Ін-т вищ. освіти. — Київ, 2016. — 40 с.
Кожевникова М. Н. Curriculum и идентичность. Доклад на «Днях философии в С.-Петербурге. 2011» http://mk-site.spb.ru/philosophy-education/philosophy-education/174/
Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія. — Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, 2009. — 558 с.
Литвинчук О. В. Ідентичність як проблема маргінального індивіда: соціально-філософський аналіз : автореф. дис… канд. філос. наук : 09.00.03 / Литвинчук Оксана Валеріївна ; НПУ ім. М. П. Драгоманова. — К., 2014. — 20 с.
Лукомська С. О. Поняття «ідентичність» й «автентичність» в сучасній зарубіжній психології // Збірник наукових праць. Психологiчнi науки. Випуск 2.13 (109) 126
Люббе Г. Историческая идентичность // Вопросы философии.— 1994.— № 4. — С. 108–113.
Макеев С. А. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_all/cgiirbis_64.exe?Z21ID=I21DBN= ECP21DBN=ECS21STN=1S21REF= 10S21FMT= fullwebrC21COM= SS21CNR= 20S21P01= 0S21P02= 0S21P03= M= S21COLORTERMS= 0S21STR= Социальные идентификации и идентичности [Текст] / С. А. Макеев [и др]; Ин-т социологии НАН Украины. — К., 1996. — 186 с.
Нагорна Л. П. Соціокультурна ідентичність: пастки ціннісних розмежувань. Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2011. 272 с.
Павленко В. Н. Представления о соотношении социальной и личностной идентичности в современной западной психологии // Вопросы психологии. — 2000. — № 1. — С. 135–141.
Рахманов О. А. Соціалізація та ідентифікація особистості у суспільстві : навч.-метод. комплекс / О. А. Рахманов; Держ. ВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». — Київ : КНЕУ, 2017. — 27 с.
Рыбалка В. В. Теории личности в отечественной философии, психологии и педагогике: Пособие. — Житомир : ЖГУ им. И. Франко, 2015 — 872 с.
Скиба Е. К. Ідентичність у сучасному просторі : монографія / Е. К. Скиба. — Вінниця : Нілан- ЛТД, 2017. — 169 с.
Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування : монографія / М. Т. Степико. — К. : НІСД, 2011. — 336 с.
Українське студентство в пошуках ідентичності: монографія / За ред. В. Л. Арбєніної, Л. Г. Сокурянської. — Х.: ХНУ і. В. Н. Каразіна, 2012. — 520 с.
Хантингтон, Самьюэл (1927–2008). Кто мы? [Текст] : вызовы американской национальной идентичности / Самюэль Хантингтон ; [перевод с английского А. Башкирова]. — Москва : АСТ, 2018. — 534 с.
Хантингтон, Сэмюэл Филлипс (1927-). Кто мы? : вызовы американской национальной идентичности / — М., 2008. — 635, [2] с.
Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис — М.2006. –341 с.
Jaromowic M. Self-We-Others schemata and social identifications. In: S. Worchel, J. F. Morales,
D. Paez, J. Deschamps (Eds), Social identity: International perspective. New York, NY: Sage, 1998. pp. 44–52.
[1] Желіба О. В. Розробки уроків до курсу «Людина і світ». Частина 1 / О. В. Желіба. — Харків: Вид. група «Основа», 2016. — С. 4–5.
[2] Адаптовано за джерелом: Беремо участь у демократії. Участь у житті громади // Навчаємо демократії: Базові матеріали з освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини для вчителів / Р. Голлоб, П. Крапф, О. Олафсдоттір, В. Вайдінгер; ред. Р. Голлоб, П. Крапф, В. Вайдінгер: Пер. з англ. та адапт. Л. І. Паращенко. – 3-тє вид. – К.: Основа, 2016. – Т. 1. – 164 с. – С. 39–41.
[3] Вусатюк А. О. Соціальна міфологія в умовах глобалізації. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук (доктора філософії) за спеціальністю 09.00.03 – «Соціальна філософія та філософія історії» (033 – Філософія). – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2017. — С. 200.
[4] Вусатюк А. О. Соціальна міфологія в умовах глобалізації. – Київ, 2017. – С. 201.
[5] С. Холл Hall, Stuart. Introduction: Who Needs .Identity.? in Questions of Cultural Identity/ ed. by Stuart Holl and Paul du Gay. L.: Sage. 1996. – P.1–17.
[6] Слотердайк П. Сферы. Плюральная сферология. Т. 3: Пена. — СПб.: Наука, 2010. — 923 с.
[7] Слотердайк П. Критика цинического разума / Перев. с нем. — Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2001. — 584 с.
[8] Бауман З. Текучая современность. — СПб.: Питер, 2008. — 240 с.
[9] Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. — М.: Прогресс-Традиция, 2000. — 384 с.
[10] Люббе Г. Историческая идентичность // Вопросы философии. — 1994. — № 4. — С. 108–113.
[11] Зигмунт Бауман. Индивидуализированное общество. Часть II. Как мы думаем. Глава 11. Идентичность в глобализирующемся мире.
[12] Там само.
[13] Там само.
[14] Там само.
