Розділ 1
ОСОБИСТІСТЬ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ
ТЕМА 2
СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
схарактеризувати значення поняття «соціалізація» та вплив розвитку суспільства на соціалізацію особистості; представити соціалізацію молоді в ринковому середовищі через формування цінностей: відповідальності за власний добробут і за стан суспільства через освоєння основних соціальних навичок, практичних умінь у галузі демократичних відносин.
характеризує сутність соціалізації особистості та її основні етапи; визначає проблеми соціалізації молоді в Україні; аналізує роль освіти в соціалізації особистості; розпізнає культурні коди за ключовими символами, словами, жестами, мімікою, речами, рухами, одягом, цінностями тощо та критично їх аналізує.
поважає материнство, батьківство; усвідомлює необхідність волонтерства; є носієм громадянської грамотності; використовує діалогічне спілкування; поважає культурне самовизначення; розуміє необхідність мультикультурної освіти як засобу формування толерантності.
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
Міні-вистава[1]Розіграйте діалог.
З якими твердженнями учасників діалогу ви згодні, а з якими ні? Чому?
Хто, на вашу думку, впливав на вибір дівчат?
Хто, на вашу думку, буде більш гнучкий до зміни життєвих обставин?
«Історія» про двох здичавілих дітей з Бенгалії, ніби вихованих зграєю вовків, є фальсифікацією. Незважаючи на численні безглуздя, які повинні були викликати сумніви в її достовірності, величезна кількість психологів і педагогів по всьому світу посилалися і посилаються на «історію» Амали і Камали як справжню, ймовірно, з огляду на її «методичну цінність».
1920 року в Індії мисливці виявили у вовчому лігві серед вовченят дві людські істоти.
Взяті з лігва дівчатка поводили себе, як вовки. Звірячі звички особливо виділялися в поведінці старшої, яка прожила з вовками щонайменше 5 років. Вона ходила тільки рачки. На чотирьох вона бігала так само швидко, як людина на двох ногах.
Камала боялася яскравого світла і почувалася добре тільки в темряві, тому вдень спала, забившись у кут, або сиділа навпочіпки біля стіни, а з настанням сутінків відправлялася на пошуки пригод до саду. Вона не терпіла на собі ніякого одягу і з люттю розривала плаття, якщо його на неї надягали. Камала боялася води і всіма силами відбивалася, коли її хотіли мити. Питну воду пила, хлебтаючи, як собака, відмовлялася від рослинної і вареної їжі і жадібно накидалася на сире м’ясо, яке роздирала без допомоги рук. Із задоволенням гризла кістки, не брала їжу з рук, а лише із землі.
Дівчатка абсолютно не вміли розмовляти, але ночами вили, як вовки. Спали вони, як цуценята, одне на одному. Ковдру, якою їх вкривали, зривали з себе і заштовхували в кут. Вони були дуже прив’язані одна до одної. Коли Амала померла, Камала відчувала справжнє горе. Її очі, можливо, вперше в житті наповнили сльози. Сумуючи за подругою, перші два дні вона нічого не їла і не пила. Скорчившись, сиділа в кутку. Десять днів Камала бродила по тих місцях, де вони грали з Амалією, нюхала землю на її могилі і жалібно скиглила.
Незважаючи на всі зусилля вихователів, процес «олюднення» Камали просувався дуже повільно. Лише на третій рік наполегливого навчання вона навчилася абияк триматися на двох ногах, якщо її підтримували ззаду. Через 7 років вона вже ходила самостійно, але кожного разу, коли їй потрібно було бігти швидко, скакала на чотирьох кінцівках. Навчання людської мови майже не давало результатів: через 4 роки вона лише розуміла питання і вивчила всього 6 слів. Через 7 років її словник не перевищував 45 слів.
Чому Амала і Камала поводили себе як вовки?
Чому після повернення до людей дівчатка так і не змогли стати повноцінними людьми?
Які фактори впливають на «олюднення людини»?
Коли ми можемо стверджувати, що людина стала дорослою?
Отже, у даному прислів’ї порушене питання місця людини у світі через призму релігії. Людину в порівнянні з Богом показано як тварину в порівнянні з людиною. Проте, не дано головної відповіді: для чого людина Богу?
Технологія «Уявний мікрофон»По черзі висловіть свою думку через формулу: «Дитина стає дорослою тоді, коли…».
Поняття про соціалізацію особистості
Людина з часом свого становлення розширює своє коло спілкування, будує мережу знайомств. Укладаючи список своїх знайомих, рідних, друзів тощо, ви фактично обліковуєте основу свого соціального капіталу, тобто здатності індивіда за рахунок своєї належності до соціальних груп використовувати певні нематеріальні і матеріальні ресурси, що перебувають у розпорядженні цих груп.
Один американський психолог сказав: «Якщо у нас немає грошей, ми включаємо мозок і діємо», маючи на увазі, що ми починаємо використовувати як наявний соціальний капітал, так і встановлювати нові комунікації.
За статистикою, кожна людина до 30 років має до 700 знайомих. Ви навчилися «типізувати», тобто встановлювати основні типи людей, через призму яких ви ставитесь до оточуючих вас людей. У кожного з них ви чогось навчаєтесь, інколи неусвідомлено. Таке навчання, яке визначає входження людини в культуру, називається соціалізацією.
Під соціалізацією розуміється освоєння різних способів життєдіяльності і життєтворчості, розвиток духовних і практичних потреб, формування «концепції життя», здійснення життєвого самовизначення; якісна і кількісна зміна системи цінностей, соціально значимих переконань і установок, ціннісних орієнтацій, ідеалів, моральних якостей особистості, необхідних для досягнення успіху в певному суспільстві (соціумі).
Соціалізація — процес оволодіння набором програм діяльності і поводження, характерних для тієї чи іншої культурної традиції, а також процес засвоєння індивідом їхніх знань, що виражають цінності і норми.
Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.
Соціалізація включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування. Соціалізація знаходиться на межі різних наук і вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою та теологією.
Крім того, соціалізацією називається також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з певних обставин (перебування в певній «антисоціальній» групі, довготермінове перебування у в’язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).
Соціалізацією називають становлення «Я», «входження людини в культуру» (енкультурація), здобуття навичок адекватно реагувати на вимоги соціального середовища, навчання виконання соціальних ролей і соціальної взаємодії.
З проблеми соціалізації існує величезна різноманітність концепцій. Теорія научіння головним інструментом соціалізації проголошує виховання, яке полягає в тому, що тим чи іншим способом дитина цілеспрямовано навчається визначеним реакціям, визначеним моделям поводження, прийнятим у суспільстві, і поступово вивчає культуру, у якій вона перебуває.
Механізмом соціалізації є прийняття ролі. Кожний сприймає, думає, складає судження і контролює себе відповідно до рамок уявлень групи, у якій він перебуває. Тому що він визначає об’єкти, інших людей, світ і себе з перспективи, якою він володіє разом з іншими, він може представляти свою лінію дії зі своєї узагальненої точки зору, передбачати реакції інших, стримувати небажані імпульси і, таким чином, контролювати своє поводження. Соціалізована особистість — це суспільство в мініатюрі; вона встановлює для себе такі ж стандарти поводження, як і для інших, і судить про себе з тієї ж самої точки зору.
Соціологія визнає, що більшість соціальних ролей люди виконують невдало, тому що не приймають їх змісту або просто не хочуть їх виконувати. Приклад рольової напруги — це коли людина виконує під тиском обставин роль, яка не відповідає ні її інтересам, ні нахилам, ні внутрішнім установкам. Якщо рольовий конфлікт загострюється, то може призвести до відмови виконувати рольові обов’язки, тоді людина отримує внутрішній стрес і відходить від даної ролі.
Дехто вважає, що якби «людина була б самою собою, то й грати ролі не потрібно було б, тим паче підлаштовуватися, «сиділа б тоді у своїх санях» і «почувалася б у своїй тарілці». Своя роль — це якісна реалізація себе стосовно сильних сторін свого соціонічного типу. Прихильники соціоніки вважають, що вони в змозі досягти такого рівня, коли людина скрізь буде самою собою, найповніше реалізуватиме свій потенціал.
Життєвого успіху досягає той, хто є самим собою і повністю проявляє себе за сильними рисами характеру, використовує свій потенціал без зайвих зусиль й особливого напруження. Тому самопіз- нання і пізнання інших є однією із формул життєвого успіху.
Основні етапи соціалізації особистості
Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на:
1. Дитинство (Головне завдання — формування довіри до навколишнього світу завдяки батьківській турботі й любові.)
2. Раннє дитинство (Формування почуття самоцінності й автономії.)
3. Вік гри (5–7 років. Формування почуття ініціативи.)
4. Шкільний вік (Дитина вчитися досягати поставлених цілей.)
5. Юність (Виникає почуття власної неповторності.)
6. Молодість (Виникає потреба і здатність до психологічної близькості.)
7. Дорослість (Характеризується творчою діяльністю, продуктивною працею, піклуванням про інших, зокрема про своїх дітей.)
8. Зрілість (Почуття задоволення від виконаного обов’язку.)
Соціалізація являється у двох формах — Первинній і Вторинній.
Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність і молодість і є характерною тим, що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім’я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань і звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, у якій він (або вона) народився (народилася).
Вторинна соціалізація — охоплює зрілість та старість і характеризується тим, що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп і соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є засоби масової комунікації, виробництво, культура, економіка, право тощо.
Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов’язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя.
Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна пове- дінки та прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.
Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.
Дитинство. Соціалізація починається в дитинстві, коли приблизно на 70 % формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться необоротні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в той же час це найбільш незахищений її етап. Діти, ізольовані від суспільства, у соціальному плані програють, хоча багато дорослих свідомо шукають самітності й ізоляції, щоб віддаватися заглибленим міркуванням і спогляданню.
Уже говорилося про те, що соціалізацію часто мислять як підготовку дітей до життя у світі дорослих. А чим розрізняються ці два світи? Чи настільки істотні між ними розходження? І чи не так необхідна спеціальна підготовка для переходу з одного в інший?
Діти і дорослі розрізняються безліччю ознак: зростом, фізичною силою, розумовими здібностями й умінням їх з вигодою застосовувати, відношенням до небезпеки й ризику, співвідношенням розумових і емоційних компонентів, обсягом здобутих знань, здатністю учитися на власних помилках, умінням приймати правильні рішення в складних ситуаціях, прагненням брати на себе додаткову відповідальність.
Проте головного ми не назвали — виконання соціальних ролей. Діти — єдина категорія населення, що не має соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча / жіноча стать», «син / донька», «племінник» і т. п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів — коло прав і обов’язків. Вони не знають обов’язків інженера, листоноші, парламентарія або парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча багато з цього їм дорослі розповідали.
Отже, два світи — дитячий і дорослий розрізняються з погляду соціалізації. Вони перебувають на різних кінцях цього процесу. Головне розходження — ступінь оволодіння соціальними ролями.
Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни (одна з них — настання статевої зрілості), які спричиняють визначені психологічні зрушення: з’являється потяг до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і неуміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності й самостійності.
Психофізіологічні зміни не можуть не вплинути на хід і зміст соціалізації. Схильність до інновацій і творчості, невизнання всіх і всяких авторитетів, з одного боку, підкреслена автономія і незалежність — з іншого, породжують особливе явище, яке називається молодіжною субкультурою.
Підлітковий період називають «важким віком», «переломним періодом». Його зміст полягає в зміні поведінкових характеристик: від майже повної слухняності, властивої малим дітям, юнаки переходять до стриманої слухняності — схованої непокори батькам. Якщо раніше, будучи дітьми, вони дивилися на світ очима своїх батьків, то тепер вони ведуть ніби подвійний рахунок: у підлітків і юнаків вибудовується рівнобіжна система цінностей і поглядів на світ, що частково перетинаєть- ся позицією батьків, а частково — з поглядами однолітків. У цей період закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються їхні верхні — світоглядні — поверхи. Усвідомленням свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті батьків, друзів, що оточує соціум. Одночасно спостерігається постійний пошук моральних орієнтирів, зв’язаних з переоцінкою сенсу життя. Підлітки і юнаки більш сприйнятливі до негативних оцінок навколишніх, особливо якщо вони стосуються одягу, зовнішнього вигляду, манер поведінки, кола знайомств, тобто всього того, що складає соціальне середовище і соціальну символіку «Я». Гіпертрофована самостійність знаходить вираження в підкресленій різкості власних оцінок: для багатьох тінейджерів «добре» і «правильне» тільки те, що їм подобається. [2]
Соціалізація в сім’ї
Першою ланкою соціалізації особистості є сім’я. Саме тут особистість отримує первинний духо вний, економічний, соціальний і культурний розвиток. Саме з родинних стосунків починаються відносини з сусідами, суспільством, державою. У процесі родинної соціалізації діти переймають як позитивні, так і негативні якості поведінки батьків. Тому побудова взаємовідносин у сім’ї впливає на манеру поведінки дітей. Найкращою для соціалізації дитини є сім’я, яка функціонує на парт- нерських відносинах, що будуються на рівних умовах. Такі відносини передбачають, що кожен з її членів має свою роль, яку виконує, і кожен з членів дотримується встановлених правил. У родині з партнерськими відносинами діти є повноправними учасниками і їхня думка є важливою.
Розмаїття моделей сучасної сім’ї сприяє тому, що кожна особистість обирає комфортний для себе тип відносин відповідно до своєї системи цінностей. Саме в сім’ї, де в основі цінностей лежить доброзичливість, любов, толерантність, повага, дітям прищеплюються найкращі якості.
Соціальний капітал
Процес соціалізації означає безупинне якісне інобуття людини, безупинне перевершення самого себе. Особистість не може з’явитися поза суспільством, вона народжується в ході освоєння індивідом усього суспільного багатства, усіх суспільних відносин, але вона виходить за межі даних суспільних досягнень і відносин.
Тому визначення особистості — це завжди утвердження особистості як феномена реальності і як феномена свідомості, тобто самосвідомості («Я знаю себе») і свідомості Іншого («Вона знає про мене»).
Буття людини — це буття у світі, її життя — це життя в суспільстві. Ми виявляємо людину — самих себе або інших людей — завжди усередині створюваного іншими людьми середовища. Робінзонів, «абстрактних одинаків» не існує, і вже антична філософія розуміла людину як «animal sociale». Ніхто не зміг би винести такого життя, як у Робінзона, якби він був наданий лише самому собі. Кожний із нас, як правило, належить до декількох груп. Цими конкретними групами є родина, шкільний клас, школа, університет, підприємство, різноманітні об’єднання або товариства, а також такі інститути, як народ або нація.
Характерним для сучасного соціального життя є та обставина, що інститути груп, що говорять «ми», усе більше і більше приймають форми анонімності незліченних «організацій», до яких люди зараховують себе або можуть досить легко вступити.
Здатність індивідів за рахунок своєї приналежності (членства) у соціальних групах використовувати певні нематеріальні і матеріальні ресурси називають соціальним капіталом. Здатність нагромаджувати соціальний капітал — особливість тієї мережі відносин, що вибудовує індивід, тобто соціальний капітал — це результат певної конфігурації участі людини в соціальній структурі.
Поняття соціального капіталу включає в себе норми взаємності (такі як довіра та толерантність) та мережі громадської залученості (участь людей у різного роду спілках та об’єднаннях). Взаємно підсилюючи один одного, ці два аспекти соціального капіталу роблять людей здатними до солі- дарних дій, кооперації зусиль і взаємодопомоги. Соціальний капітал соціальної групи є сукупність факторів, які допомагають зміцнювати, солідаризувати та розвивати її (наприклад, рівні взаємної довіри, взаємодопомоги та солідарності громадян, ступінь соціальної відповідальності тощо). Що вищим є соціальний капітал групи — то вищий соціальний капітал її учнів/студентів.
Соціалізація у школі і серед однолітків
1. Я в шкільному колективі.
2. Я серед друзів й однолітків.
3. Я та світ людей, що мене оточує.
Але той факт, що людина живе і діє разом з іншими людьми, ще нічого не говорить про суспільство, що реалізується серед цих людей. Окремі зв’язки, що поряд з усім іншим визначають людину, сукупність відносин, у яких вона живе, досліджуються соціологією.
Методика
Вправа «Підготовка до інтерв’ю з експертом» [3]Викладач зацікавлений ефективно подати матеріал, щоб розкрити основний зміст розділу, тому окрім текстів підручників і наукових статей він може звернутися до реальних або уявних експертів, наприклад, представників влади, учених, до людей, які мають певний соціальний або професійний досвід.
Зосередимося на питанні, як студенти можуть підготуватися і провести інтерв’ю.
Стандартна процедура підготовки інтерв’ю з експертом включає такі кроки:
1. Студенти визначають важливе питання, яке заслуговує на детальне вивчення в рамках змісту запропонованих тем, і визначають експерта (ів), який допоможе розкрити основний зміст розділу (тем) в ході інтерв’ю.
2. Студентам пропонується провести інтерв’ю з обраним експертом.
3. Завдання: за час, відведений для інтерв’ю (45–90 хвилин), студенти ставлять низку ключових запитань. Оскільки кожне з цих ключових запитань потребуватиме часу на обдумування відповіді, які своєю чергою можуть викликати наступні запитання, необхідно визначити низку запитань, на яких необхідно зосередитися. Учні/студенти сформують групи, кожна з яких буде відповідати за одне ключове запитання. Відповідно, кожній групі буде відведений часовий інтервал (10–15 хвилин) на опитування експертів.
4. Під час групового обговорення студенти проводять мозковий штурм: записують усі запитання, які хотіли б задати експерту, на окремих картках або аркушах паперу (число карток для кожного 2 або 3). Через 5–8 хвилин ці запитання збираються на дошці або фліпчарті. Студенти виходять до дошки та представляють власні ідеї.
5. Запитання, що стосуються однієї теми, розміщують під ключовим запитанням. Студенти вирішують, які запитання будуть використані в інтерв’ю і в якому порядку. Якщо опитування триває 60 хвилин, можна поставити не більше чотирьох питань. Як правило, перше питання стосується самої особи, оскільки студенти мають скласти уявлення, з ким вони говорять. Останні десять хвилин мають бути присвячені відкритому обговоренню або додатковим питанням окремих студентів.
6. Студенти працюють у групах. Вони беруть картки з поданими пропозиціями з дошки та вирішують, чи включати їх в інтерв’ю.
7. Інструкція щодо техніки проведення інтерв’ю. Перше питання має бути широким, що дасть змогу експерту відповісти на нього повною мірою, надати змістовну інформацію та визначити ключові слова. Далі студенти можуть поставити більш конкретні запитання, що стосуються теми інтерв’ю.
8. Зрештою, студенти мають укласти список із 4–6 запитань, які вони поставлять експерту у визначеному порядку. Для впевненості клас може прорепетирувати інтерв’ю в ролях, учитель виступає експертом.
9. Студенти також мають зробити узагальнення, визначити навички, і проблеми, які траплялися. Це надасть важливу інформацію для планування завдань у майбутньому.
Інтерактив «Чоловічі та жіночі якості» [4]Об’єднайтеся у 4–5 груп.
Отримайте список якостей і розподіліть їх на чоловічі, жіночі і спільні:
За десять хвилин групи вивішують результати своєї роботи для загального ознайомлення.
Визначаємо, чи є у списках невідповідності (характеристика, що в одній групі трапляється як «чоловіча», а в іншій — як «жіноча»). Дані невідповідності обговорюються і викреслюються.
Обговорення питань:
Чи можуть чоловіки мати характеристики, які традиційно пов’язують із жінками (та навпаки)? Що це за характеристики?
Чи є розуміння жіночих і чоловічих характеристик різними в різних культурах?
Що це нам говорить про співвідношення між поняттям «стать» і «гендер»?
Які характеристики відносяться до поняття статі, і які — до гендеру?
Пропонуємо викреслити також ті характеристики, які можуть бути притаманні обом статям.
Залишаються характеристики, які притаманні поняттю «стать».
Інтерактив «інститути соціалізації» [5]Ознайомтеся із поняттям «соціалізація», після чого об’єднайтеся в кілька груп (не більше шести осіб) задля пошуку відповіді на запитання «Як даний інститут соціалізації готує людину до життя у суспільстві?». Відповіді пишуться маркерами на аркушах паперу формату А1 і готуються до презентації класу.
Інститути соціалізації:
родина; друзі; однокласники; школа; військо; суд; церква; професійний колектив; масмедіа.
Питання для загальної дискусії:
Чи може лише один інститут соціалізації якісно підготувати людину до життя у суспіль- стві? Чому?
Опишіть особливості соціалізації людини на кожному етапі життя.
П’ять груп учасників аналізують афоризми з метою: визначити час появи афоризму, причину його появи, співвідношення афоризму із сім’єю та родинною соціалізацією.
Група 1.
Якщо ти з дитинства не навчився дивитися в очі матері і бачити в них тривогу або спокій, — ти на все життя залишишся моральним невігласом.
Василь Сухомлинський [7]
Люди зазвичай мучать своїх ближніх під тим приводом, що бажають їм добра.
Люк де Клап’є Вовенарг [8]
Група 2.
Все моральне виховання дітей зводиться до морального прикладу. Живіть добре, або хоч намагайтеся жити добре, і ви в міру ваших успіхів добре виховаєте дітей.
Лев Толстой [9]
Кожна людина завжди чиясь дитина.
П’єр Бомарше [10]
Група 3.
Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
Василь Сухомлинський
Бути правдивими і чесними з дітьми, не приховуючи від них того, що відбувається в душі, є єдине виховання.
Лев Толстой
Група 4.
Головний задум і мета сімейного життя — виховання дітей. Головна школа виховання — це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.
Василь Сухомлинський
Дітей треба вчити тому, що знадобиться їм, коли вони виростуть.
Арістіпп з Кірени [11]
Група 5.
У сімейному житті треба рахуватися з думками, переконаннями, почуттями, прагненнями коханої людини. Зберігаючи свою гідність, треба вміти поступатися один одному.
Василь Сухомлинський
Найкраще, що батько може зробити для своїх дітей, — це любити їхню матір.
Теодор Хесберг [12]
Легше управляти нацією, ніж виховувати чотирьох дітей.
Вінстон Черчилль [13]
Рефлексія
1. Що таке соціалізація особистості? Сформулюйте своє бачення цього поняття.
2. Як стосунки у сім’ї між батьками і дитиною впливають на соціалізацію індивіда?
3. Що називають соціальним капіталом? Як його можна вимірювати?
4. Схарактеризуйте власний студентський/шкільний колектив за допомогою понять «соціалізація особистості» та «соціальний капітал».
5. Які існують механізми соціалізації особистості?
6. Які труднощі зазнають сучасні молоді люди в процесі соціалізації в ринковому середовищі? Як ці труднощі потрібно переборювати?
7. Чи може сім’я шкодити якісній соціалізації дитини?
8. Яка роль релігії та суспільства у процесі гендерної соціалізації?
9. Схарактеризуйте соціальний капітал вашого студентського (шкільного) колективу.
10. Як впливають історичні події на процес соціалізації?
Джерела
1. Витренко Ю. Если мы такие образованные, то почему такие бедные? Реформирование системы образования: взгляд экономиста. — «Дзеркало тижня. Україна» № 3, 28 січня 2011.
2. Доповідь МОП «Гідна праця: профіль України». Режим електронного доступу http://www.fpsu. org.ua/images/urainienne_lr.pdf
3. Економічна соціалізація молоді: соціально-психологічний аспект: монографія / заг. ред. В. В. Москаленко. — К., 2008, — 336 с.
4. Закон України від 05.02.1993 р. № 2998-XII «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Остання редакція від 01.01.2017, підстава 1774-19.
5. Москаленко В. В., Шайгородський Ю. Ж., Міщенко О. О. Економiчна культура особистостi: соцiально-психологiчний аспект: монографiя. — К. : Центр соціальних комунікацій, 2012, — 348 с.
6. Надрага В. Як працевлаштувати «втрачене покоління»? Дзеркало тижня. Україна — 2011, 26 серпня. — № 30. Режим доступу [http://zn.ua/articles/86778]
7. Проблеми соціалізації молоді в Україні. Аналітична записка (Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України) 19-02-2012 (Відділ глобалістики та безпекових стратегій. Т. Черненко)
8. Радул В. В. Соціалізація особистості : навч. посіб. / В. В. Радул, Я. В. Галета ; Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград, 2010. — 182 с.
9. Рахманов О. А. Соціалізація та ідентифікація особистості у суспільстві : навч.-метод. комплекс / О. А. Рахманов ; Держ. ВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». — Київ : КНЕУ, 2017. — 40 с.
10. Тищенко, Ю. А. Громадянське суспільство в Україні та «політика ідентичності» / Ю. Тищенко, С. Горобчишина; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. — К. : [Агентство «Україна»], 2010. — 76 с.
11. Шамионов Р. М. Социализация личности: системно-диахронический поход // Психологические исследования, 2013, 6(27), 8 http://psystudy.ru/index.php/num/2013v6n27/782-shamionov27.html
[1] Желіба О. В. Розробки уроків до курсу «Людина і світ». Частина 1 / О. В. Желіба. — Харків: Вид. група «Основа», 2016. — С. 12–14.
[2] http://www.zpu-journal.ru/zpu/contents/2012/2/Kovaleva_Research-of-Socialization/ 3_2012_2.pdf
[3] Адаптовано за : Ресурсні матеріали для вчителів Інструмент 4: Інтерв’ю з експертом: як збирати інформацію // Навчаємо демократії: Базові матеріали з освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини для вчителів / Р. Голлоб, П. Крапф, О. Олафсдоттір, В. Вайдінгер; ред. Р. Голлоб, П. Крапф, В. Вайдінгер: Пер. з англ. та адапт. Л. І. Паращенко. — 3-тє вид. — К.: Основа, 2016. — Т. 1. — 164 с. — С.134–135.
[4] Желіба О. В. Розробки уроків до курсу «Людина і світ». Частина 1 / О. В. Желіба. — Харків: Вид. група «Основа», 2016. — С. 22.
[5] Желіба О. В. Розробки уроків до курсу «Людина і світ». Частина 1 / О. В. Желіба. — Харків: Вид. група «Основа», 2016. — С. 16.
[6] Желіба О. В. Розробки уроків до курсу «Людина і світ». Частина 1 / О. В. Желіба. — Харків: Вид. група «Основа», 2016. — С. 16.
[7] Василь Сухомлинський (1918–1970). — український педагог, публіцист, письменник, поет.
[8] Люк де Клап’є де Вовенарг (1715–1747) — французький філософ, письменник-мораліст.
[9] Лев Толстой (1828–1910) — російський письменник і громадський діяч.
[10] П’єр-Оґюстен Карон де Бомарше (1732–1799) — французький драматург і публіцист доби Просвітництва.
[11] Арістіпп з Кірени (435–355 рр. до н. е.) — старогрецький філософ-ідеаліст, учень Сократа.
[12] Теодор Хесберг (1917) — американський католицький теолог.
[13] Сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль (1874–1965) — державний діяч Великої Британії, письменник.
