Розділ 2
ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ
ТЕМА 5
МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
сформувати розуміння стандартів і механізмів гарантування прав людини і їх захисту.
визначає роль держави та державних інституцій щодо захисту прав людини; добирає з різних джерел додаткову інформацію щодо функціонування міжнародних та європейських механізмів захисту прав людини та критично оцінює її.
розуміє важливість існування механізмів захисту прав людини та цінність ініціативи кожної особи в цій сфері, визнає важливу роль міжнародних та європейських інституцій у захисті прав людини (ООН, Рада Європи, Європейський суд з прав людини, ОБСЄ).
Визнання факту наявності прав і свобод людини саме по собі нічого не значить, якщо відсутні можливості людини захищати свої права і свободи. На жаль, можновладці завжди схильні до порушення прав і свобод людини, бо так легше і простіше правити, досягати своєї мети, збагачуватися. І це не залежить від конкретного ладу, держави або людини, тому важлива наявність системи і процедур, які унеможливлюють порушення прав і свобод людини та нехтування державою виконувати свої обов’язки із захисту прав і свобод людини. Протягом десятиліть у світі створювалася і продовжує створюватися певна система захисту прав і свобод людини, яка отримала назву механізм захисту прав людини. Під дефініцією «механізми міжнародного захисту прав людини» розуміють систему міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення.
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
«Асоціації»Опитайте учасників, яка асоціація виникає у них зі словосполученням «захист прав людини». Для опитування використайте метод «Мікрофон».
«Шкала думок»Підготуйте аркуші зі словами: «Людина», «Держава», «Обидві сторони». Розмістіть аркуші в різних кінцях аудиторії таким чином, щоб аркуші з надписами «Людина», «Держава» були на про- тилежних кінцях аудиторії, а аркуш зі словами «Обидві сторони» — посередині. Поставте учас- никам запитання: «Хто повинен захищати права людини», і запропонуйте їм зайняти позицію в аудиторії відповідно до їхньої відповіді. Поясніть, що розміщення можливе не тільки в «крайніх» сторонах, а й в проміжних позиціях, які характеризуються розумінням типу «Більше та сторона, але й ця теж, проте менше», залежно від місцезнаходження це і буде вказувати на відсоток.
Опитайте декількох учасників, чому вони прийняли таке рішення.
Міжнародні стандарти прав людини
Зміни у світі, пов’язані із становленням прав людини, коли питання прав людини вийшли за кордони та межі країн, привела до створення універсальних міжнародних стандартів. А з появою міжнародних стандартів виникають і механізми захисту прав людини, які базуються на цих же стандартах.
Міжнародні стандарти прав людини — це закріплені у міжнародних актах та інших міжнарод- них документах певні показники цих прав, до досягнення яких заохочуються або ж зобов’язуються держави. Таким чином права і свободи людини стали об’єктом регулювання та захисту не тільки однієї держави, а всього міжнародного співтовариства. Поступово формується певний «еталон» у сфері прав і свобод людини, якій продовжує розвиватися.
Основою системи міжнародних стандартів у сфері прав і свобод людини і їх захисту вважається Міжнародний білль (або Хартія) про права людини — неофіційна назва декількох основоположних міжнародних документів у сфері прав людини. До Міжнародного білля про права людини прийнято включати Загальну декларацію прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1976 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1976 p.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1976 p.). Можливе включення й інших документів.
В основу міжнародних стандартів з прав людини покладені такі загальновизнані принципи, які поєднують з одного боку повагу до держави, а з іншого боку — права і свободи людини. Вони включають у себе повагу суверенітету держави; невтручання у внутрішні справи держави; самоврядування націй і народів; рівноправність людей; заборону дискримінації; дотримання прав людини (також і під час збройних конфліктів); відповідальність за злочинні порушення прав людини.
Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини складають норми природного права, які закріплюються правовою системою кожної держави і які базуються на фундаментальних правах і свободах людини та демократичних принципах державної влади.
Міжнародні стандарти права і свобод людини виконують наступні функції:
визначення переліку прав і свобод людини;
формулювання змісту прав і свобод людини;
встановлення зобов’язань держав по забезпеченню реалізації проголошуваних прав і свобод людини;
фіксація обмежень і заборон, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини.
Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів і норм, що встановлюють:
права та свободи людини;
обов’язки держави із забезпечення та дотримання прав людини (як у мирний час, так і у період збройних конфліктів);
за сферою дії — світові (загальнолюдські, глобальні) та регіональні;
за характером обов’язковості впровадження — юридичні (тобто такі, втілення яких є формально обов’язковим для певних держав і може забезпечуватись застосуванням міжнародних санкцій) та морально-політичні (позбавлені формальної обов’язковості).
Окрім того, залежно від мети прийняття та предмета регулювання міжнародних стандартів прав і свобод людини можна виділити декілька груп договорів:
універсальні договори, що мають найбільш загальний характер (Міжнародний білль про права людини);
договори, спрямовані на попередження, припинення чи скасування дій, що посягають на права та свободи великих людських груп чи окремих осіб (Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 р.); Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього (1973 р.), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р.) та інші);
договори, що стосуються захисту прав і свобод окремих соціальних груп (Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх родин (1990 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Конвенція про політичні права жінок (1953 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.) та інші);
договори, що спрямовані на забезпечення прав індивідів і груп людей в умовах збройних конфліктів (норми міжнародного гуманітарного права) (Конвенція про захист цивільного населення під час війни (1949 р.), Конвенція про поводження з військовополоненими (1949 р.), Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (1949 р.) та інші);
конвенції Міжнародної організації праці, спрямовані на забезпечення соціальних та економічних прав людини (Конвенція про скасування примусової праці № 105 (1957 р.), Конвенція про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 (1951 р.), Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу № 138 (1973 р.) та інші.
Також окрему групу складають регіональні (континентальні) документи, що входять до міжнародних стандартів прав і свобод людини. Особливістю цих документів є те, що вони поширюються тільки на певний регіон континент і не повинні протирічити універсальним актам. На практиці виявилося, що деякі регіональні акти пішли навіть далі в поглибленні поширення прав людини. До регіональних документів відносяться:
Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р. та додаткові протоколи до неї;
Європейська соціальна хартія 1961 р.;
Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.);
Американська декларація прав та обов’язків людини (1948 р.);
Американська конвенція прав людини 1969 р.;
Африканська хартія прав людини і народів 1981 р.;
Декларація СНД про міжнародні зобов’язання в галузі прав людини і основних свобод 1993 р.;
Конвенція СНД про права й основні свободи людини 1995 р. та інші.
Наступним етапом в розвитку міжнародних стандартів прав і свобод людини стає перенесення їх на національний рівень, тобто імплементація (втілення норм та інших положень міжнародних актів з прав і свобод людини у національну юридичну практику), яка має певні етапи:
1. Державне визнання прав людини (закріплення в Конституції та законах, приєднання до міжнародних актів тощо).
2. Етапізація здійснення прав людини (можливість впровадження залежно від степеня розвитку держави і стосується здебільшого матеріальних прав).
3. Інституціоналізація здійснення прав людини (визначення або утворення органів, які відповідають за захист прав і свобод людини).
4. Інтерпретація та конкретизація юридичних актів щодо прав людини (уніфікація в системі державно-юридичного регулювання для забезпечення рівності та для вирішення інших питань).
5. Процедуризація здійснення прав людини (процесуальне забезпечення прав і свобод людини).
6. Встановлення і реалізація юридичних засобів охорони та захисту прав людини.
Відповідно до розвитку міжнародних стандартів прав людини розвиваються і стандарти захисту прав людини, які складаються з міжнародних і національних. Міжнародні стандарти базуються на наступних принципах:
Вироблений світовою спільнотою нормативний мінімум, на який повинні орієнтувати держави при визнанні та забезпеченні проголошуваних прав і свобод людини.
Міжнародні правові зобов’язання, що реалізують принцип поваги прав людини і розвивають його в конкретних нормах, а також сформовані на основі рішень міжнародних органів з прав людини (прецедентне право).
Під національними стандартами захисту прав людини розуміють правові норми щодо захисту прав людини, що містяться в загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, що діють у даній державі, і його законодавстві (Конституції та інших нормативних правових актах).
Структуру міжнародного захисту прав і свобод людини можна представити в наступному вигляді:
загальні принципи права;
принципи міжнародного права;
норми міжнародного права звичаєвого характеру;
міжнародно-правові стандарти.
Роздрукуйте кроки імплементації міжнародних стандартів прав і свобод людини (один крок на картці).
Об’єднайте учасників у шість груп. Роздайте групам картки (одна картка на групу).
Завдання: визначте, що було створено в Україні для імплементації міжнародних стандартів прав і свобод людини (відповідно до тексту на картці).
Після підготовки групи представляють результати роботи (відповідно до порядку).
Гарантії прав і свобод людини
Важливим засобом захисту прав і свобод людини є гарантії прав і свобод людини.
Гарантії прав і свобод людини — це система загальних і спеціальних (юридичних) засобів та інститутів, система норм, принципів і вимог, які спрямовані на сприяння реалізації прав людини, а також забезпечення їх охорони і захисту від порушень. Практично гарантії є переходом від теоретичних, закріплених в законодавстві можливостей, до практичної реальності їх в житті, тому призначенням гарантій прав і свобод людини є створення належних умов для реалізації цих прав і свобод людини.
Реалізація гарантій залежала від багатьох факторів: рівня розвитку демократичних інститутів та економіки, правосвідомості та правової культури населення, наявності ефективних органів захисту прав людини та інших факторів.
Залежно від обраних критеріїв існує певна класифікація гарантій прав і свобод людини: За сферою суспільних відносин:
політичні;
економічні;
духовні.
За ступенем поширеності (нормативні гарантії):
міжнародні;
регіональні;
національні.
В Україні гарантії прав і свобод людини можливо розглянути через суб’єктність реалізаторів гарантій:
гарантії Верховної Ради України;
гарантії Президента України;
гарантії органів виконавчої влади;
судові гарантії;
гарантії омбудсмена;
гарантії прокуратури;
адвокатські гарантії;
гарантії політичних партій і громадських організацій;
гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.
Існують й інші форми класифікації за різними критеріями: юридичні та процесуальні, загальні та спеціальні й інші.
Гарантії прав і свобод людини також бувають державні та позадержавні. Якщо державні гарантії були вже розглянуті, то позадержавні гарантії прав і свобод людини являють собою системну діяльність міжнародних і національних громадських організацій та окремих правозахисників. Гарантії прав і свобод людини здійснюються системою органів і засобів, що охоплюються категорією «механізм захисту прав громадян».
«До кого відноситься»У світі існує багато організацій та інституцій, які своєю діяльністю є гарантіями прав і свобод людини, частиною механізму захисту прав і свобод людини. Вони поділяються на глобальні (світо- ві, міжнародні), регіональні (континентальні) та національні (державні).
Завдання: у запропонованому списку відмітьте, до яких організацій вони відносяться:
Європейський Суд з прав людини;
Президент України;
Європейський Комісар з прав людини;
Комітет ООН з прав людини;
Комітет ООН з прав дитини;
Верховний Суд України;
Конституційний Суд Молдови;
Верховний комісар ООН з прав людини;
Уповноважений з прав людини;
Венеціанська комісія.
Механізми захисту прав і свобод людини
Одним з найважливіших моментів становлення прав і свобод людини стало формування механізму захисту прав і свобод людини на всіх рівнях.
Офіційного визначення терміна «механізм захисту прав і свобод людини» не існує і кожен з теоретиків намагається сформулювати власне визначення. Окрім того, існують різні погляди на сутність самого механізму захисту прав і свобод людини. Одні правознавці включають до механізму інституції та організації, які займаються захистом прав і свобод людини, інші включають до цього механізму і документи, які забезпечують можливість захисту прав і свобод людини.
Отже, пропонуємо наступне визначення. Механізм захисту прав людини — це система міжнародно-правових норм, принципів і стандартів, закріплених у міжнародних договорах універсального, регіонального та локального характеру, які визначають права і свободи людини, зобов’язання держав і міждержавних організацій щодо дотримання, розвитку вказаних прав і свобод, а також міжнародні механізми забезпечення і контролю за дотриманням суб’єктами міжнародного права зобов’язань у цій галузі права і відновленням порушених прав конкретних осіб або груп населення.
Формування механізму захисту прав і свобод людини відбулося не миттєво, а пройшло крізь певні стадії:
вироблення єдиних (універсальних) норм і стандартів у галузі прав і свобод людини, визнання їх на міжнародному рівні;
визнання єдиних норм і стандартів у галузі прав і свобод людини на національному рівні і прийняття державами зобов’язань дотримуватися цих стандартів;
створення механізму для контролю за дотриманням прийнятих державами на себе зобов’язань у сфері прав і свобод людини.
Механізм захисту прав і свобод людини базується на наступних принципах:
загальні принципи права;
принципи міжнародного права;
норми міжнародного права звичаєвого характеру;
міжнародно-правові стандарти.
Механізм захисту прав і свобод людини можливо класифікувати за наступними критеріями:
- за рівнем реалізації:
універсальні (Комітет з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини та інші);
регіональні (Організація з безпеки та співробітництва у Європі, Європейський суд по правах людини та інші);
Знаціональні (омбудсмен, державні органи та інші).
- за підставами створення:
конвенційні органи (створені на підставі міжнародних договорів: Комітет з прав людини (Пакт про громадянські та політичні права (1966 р.)), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини (1989 р.));
утворені міжнародними організаціями (рішення мають рекомендаційний характер: Комісія з положення жінок (Економічна та соціальна рада ООН), Верховний комісар ООН у справах біженців (Генеральна Асамблея ООН), Міжнародне бюро праці (Міжнародна організація праці)).
Компетенція органів та організацій, які займаються захистом прав і свобод людини буває різною:
загальна (перевірка стану дотримання прав людини; форма діяльності — заслуховування періодичних звітів держав та інспекції; Комітет з прав дитини, Комісія по положенню жінок, Верховний комісар ООН з прав людини, Верховний комісар ООН у справах біженців, Європейська комісія з прав людини та інші);
петиційна (розглядають індивідуальні або колективні скарги; Комісія з прав людини при ЕКОСОР, Європейський суд з прав людини, Американський суд з прав людини та інші).
Таким чином, механізм захисту прав і свобод людини можливо представити в наступному вигляді:
| Документи | Організації |
|---|---|
| Світові (загальні) | |
| Міжнародний білль про права людини | Комітет ООН з прав людини, Комісія з прав людини ООН, Комісія з положення жінок, Верховний комісар ООН у справах біженців, Центр прав людини (Женева) та інші |
| Регіональні (континентальні) | |
| Європа | |
| Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), Підсумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ та інші | Європейський суд з прав людини; Комісар Ради Європи з прав людини |
| Америка | |
| Американська декларація прав та обов’язків людини | Міжамериканська комісія з прав людини; Міжамериканський суд з прав людини |
| Африка | |
| Африканська хартія прав людини і народів | Африканська комісія з прав людини і народів |
| Національні | |
| Україна | |
| Конституція України, закони та інші нормативно-правові документи | Президент України, Верховна Рада, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Кабінет Міністрів, суди та інше |
Міжнародні світові механізми захисту прав і свобод людини
Захист прав і свобод людини на світовому рівні відбувається у сфері діяльності Організації Об’єднаних Націй. Практично більшість органів та організацій, пов’язаних із захистом прав і свобод людини не тільки пов’язані з ООН, а і є частиною ООН.
Генеральна Асамблея ООН
Головний дорадчий орган у системі ООН (представлені всі держави-члени, кожна з яких має один голос). Генеральна Асамблея обговорює будь-які питання в межах Статуту ООН, розробляє рекомендації (носять рекомендаційний характер), визначає програми для Секретаріату ООН, що пов’язані з питаннями захисту прав людини. З початку роботи ООН було прийнято понад 80 декла- рацій і конвенцій з питань прав людини.
Рада Безпеки
Головний орган ООН, який несе відповідальність за підтримання миру й безпеки. Від діяльності Ради Безпеки залежить забезпечення фундаментальних прав людини — на життя, безпеку і розвиток.
Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР)
Робить рекомендації з метою дотримання прав людини.
Рада ООН з прав людини
Допоміжний орган ООН, здійснює загальні дослідження, готує рекомендації та проекти міжнародно-правових актів у сфері захисту прав людини, заслуховує доповіді спеціально створених нею допоміжних органів, проводить періодичні огляди (універсальні періодичні огляди) щодо виконання кожною державою її зобов’язань у сфері прав людини. Була утворена у 2006 році на базі Комісії ООН з прав людини.
Комітет ООН з прав людини
Виконавчий орган ООН, займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в країнах-учасницях пакту на основі доповідей, що подаються країнами-учасницями; висловлює міркування за скаргами держав і приватних осіб про порушення Пакту.
Виконавчий орган ООН, здійснює нагляд за виконанням Конвенції проти тортур. Координує боротьбу з тортурами в країнах-учасницях Конвенції на основі звітів про заходи від держав, які приєдналися до Конвенції.
Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації
Виконавчий орган ООН, відповідальний за нагляд за виконанням Конвенцій про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ)
Орган ООН, уповноважений заохочувати та захищати права людини в усьому світі. Керує УВКПЛ Верховний комісар, який призначається Генеральним секретарем ООН та затверджується Генеральною Асамблеєю ООН. Напрямки діяльності: нормотворча діяльність, моніторинг та забезпечення прав людини. УВКПЛ проводить окремі дослідження, надає консультативні та технічні послуги, поширює інформацію. Розташоване в Женеві, має 8 регіональних та 10 представництв в окремих країнах, у складі миротворчих місій ООН працюють співробітники з прав людини.
Окрім того, у складі ООН діють наступні органи:
Комісія зі становища жінок;
Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок;
Комітет з економічних, соціальних і культурних прав;
Підкомісія із запобігання дискримінації та захисту меншин;
Спеціальний комітет з деколонізації;
Спеціальний комітет проти апартеїду;
Комітет з прав дитини;
Управління Верховного комісара у справах біженців та інші.
Також у системі ООН діє 14 спеціалізованих установ, які сприяють розвитку міжнародного співробітництва в окремих сферах суспільного життя (Міжнародна організація праці (МОП), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) та інші).
Європейські механізми захисту прав і свобод людини
Окрім універсальних, світових механізмів захисту прав і свобод людини діють ще й регіональні. Їх ще називають континентальними. У світі є три регіональні механізми захисту прав і свобод людини: американський, африканський та європейський.
В Європі, на регіональному рівні можливо розглядати три напрямки:
у рамках Ради Європи — на підставі Конвенції про захист прав людини й основних свобод (1950 р.);
у рамках ЄС — на підставі установчих договорів ЕС;
у рамках ОБСЄ — згідно з Гельсінським Актом (1975 р.).
Основна відмінність європейського механізму захисту прав людини від всесвітнього — це обов’язковість виконання рішень Європейського Суду з прав людини для організацій, які підписали Європейську Конвенцію про захист прав людини й основних свобод.
Рада Європи
Міжнародна організація 47 держав-членів у європейському просторі. Відповідно до Віденської декларації першої конференції держав-членів Ради Європи на вищому рівні (1993 р.) держави, які входять до неї, прийняли наступні вимоги:
привести своє правове забезпечення у відповідність з основними принципами демократії, а також захистом прав людини;
провести обрання народних представників шляхом вільних, рівних і загальних виборів. Це передбачає гарантію свободи поглядів, свободу засобів масової комунікації, захист прав меншин, дотримання норм міжнародного права;
приєднатися до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод і визнати всю сукупність її контрольних механізмів.
Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ)
Міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), розглядає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб. ЄСПЛ почав діяти з 1998 р., об’єднавши (відповідно до Протоколу № 11) два органи Ради Європи — Європейську комісію з прав людини та Європейський суд з прав людини. ЄСПЛ не входить до складу Ради Європи.
Європейська комісія за демократію через право або Венеційська комісія
Дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проектів законодавчих актів європейським стандартам і цінностям.
Також важливу функцію в європейському механізмі захисту прав і свобод людини виконують Парламентська Асамблея та Комітет Міністрів.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі
Міжнародна організація, яка об’єднує 53 держави-члени, розташовані в Європі, Північній Америці і Центральній Азії. Основна діяльність направлена в мирне врегулювання конфліктів, побудову демократичного суспільства, заснованого на правах і свободах людини. У рамках ОБСЄ діє Парламентська асамблея ОБСЄ, Верховний комісар у справах національних меншин, Бюро з демократичних інститутів і прав людини.
Національний механізм захисту прав і свобод людини
Національний механізм захисту прав і свобод людини включає практично весь державний апарат, адже головним гарантом дотримання прав і свобод людини виступає держава. Отже, до українського механізму захисту прав і свобод людини входять: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України тощо.
«Чому?»Об’єднайте учасників у групи.
Завдання: визначте один з органів держави, який відповідає за захист прав і свобод людини, і поясніть, яким чином цей орган проводить свою діяльність у сфері захисту прав і свобод людини.
Після підготовки учасники розповідають про національний механізм захисту прав і свобод людини.
«Напишіть листа»Об’єднайте учасників у групи.
Завдання: напишіть скаргу до Європейського Суду з прав людини в довільній формі з питання порушення конкретних прав людини.
Врахуйте обов’язкові умови: порушення може відбуватися тільки у сфері «держава — людина», заявник повинен пройти всі ступені національного захисту, пройшло не більше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою.
Обговоріть заяви груп.
Рефлексія
1. Що таке міжнародні стандарти прав людини?
2. Що мається на увазі під Гарантіями прав і свобод людини?
3. Хто в Україні є суб’єктами гарантій прав і свобод людини?
4. Чому виникла необхідність в створенні механізмів захисту прав людини?
5. Які існують механізми захисту прав людини?
6. Чим міжнародні механізми захисту прав людини відрізняються від національних?
7. Які вам відомі Європейські механізми захисту прав людини?
8. Що входить до українського механізму захисту прав і свобод людини?
Джерела
Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
Європейський механізм захисту прав людини — https://courses.ed-era.com/courses/course-v1:EdEra+HR101+hr101/about
Юридичний захист прав людини — https://www.coe.int/uk/web/compass/legal-protection-of-human-rights
Національні механізми забезпечення прав людини в Україні — http://khpg.org/index. php?id=1151414949
