Розділ 4
ДЕМОКРАТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО
ТА ЙОГО ЦІННОСТІ
ТЕМА 6
ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА
сформуваи уявлення про демократичну державу, роль процедур і місце громадян у цій державі.
тлумачить зміст основних принципів демократії, порівнює суспільні явища, системи, процедури («безпосередня демократія і представницька демократії»; «мажоритарна і пропорційна виборчі системи»); формулює власну думку, демонструє особисте ставлення щодо виборчих систем; використовує знання для інтерпретації подій суспільно-політичного життя.
розуміє, що особистість є найбільшою цінністю лише в умовах демократії; ідеалом держави вважає правову державу, поважає верховенство права; переконаний, що демократія є засобом реалізації прав і забезпечення свобод людини.
Існування сучасного суспільства і демократія — майже аксіома суспільного життя. Більшість людей у всіх куточках земної кулі своїми голосами підтримує демократичні уряди та їх лідерів. У чому ж полягає привабливість демократії? Чому прихильники самого широкого спектра ідейно-політичних вподобань так наполегливо демонструють прихильність до неї?
Методичні прийоми для активізації пізнавальної діяльності
Міні-вистава
Розіграйте діалог.
З якими тверженнями учасників діалогу ви згодні, а з якими ні? Чому?
Чому професійність для громадянського суспільства є надзвичайно важливою рисою?
ЧЧи зацікавлені політичні партії у професійних лідерах?
Бесіда «Вибір»
Дайте відповідь на питання:
Яке значення вибору в житті людини?
Яка різниця між поняттям «вибір» і поняттям «вибори»?
Як називається політичний режим, за якого громадяни можуть впливати на вибір політики держави?
Мозковий штурм «Влада»
Часто обивателі жаліються на існуючу владу, на парламентарів. Коли ж скажеш їм, що депутати обрані ними ж, люди обурюються: «Та хіба то ми їх обираємо? Вони ж самі себе обирають!»
Хто відповідає за існуючу в Україні владу? Підтвердьте свої слова фактами.
Роздуми «Прислів’я»
Поясніть народні прислів’я.
Який політичний режим вони характеризують?
Вибрала дядя, на себе глядя.
Бачили очі, що купували — тепер хай хоч повилазять.
ДЕМОКРАТІЯ
Зміст поняття «державна демократія»
Державна демократія — форми державного правління, розподілу владних повноважень або процедури. По-суті, це спосіб існування держави. Існує три найбільш поширених уяви про демократію: як принципу функціонування влади, як форми побудови будь-якої організації, як світогляду.
Демократія (від грецького слова demokratia: demos — народ, kratos — влада, правління) — народовладдя або правління народу. Більш ґрунтовне визначення демократії, яке стало дуже популяр- ним, дав американський президент Авраам Лінкольн (1809–1865): «правління народу, вибраного народом і для народу». Таке тлумачення відповідає розумінню демократії як принципу функціонування влади.
Демократія може розглядатися і як форма побудови будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і прийнятті в ній рішень за більшістю. Таким чином, у широкому значенні, демократія пов’язана із життєдіяльністю суспільства, яке організоване в спосіб, за яким народ має шанси впливати на здійснення політичного управління і розподіл ресурсів.
Важливе значення має розуміння демократії як заснованої на відповідній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідного йому світогляду. Напевно, марно чекати від людини із тоталітарним світоглядом демократичної моделі поведінки.
Зміст демократії розглядається через концепції, принципи та цінності демократії.
Існують колективістські, індивідуалістичні та плюралістичні концепції демократії.
Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників суспільних відносин в умовах демократії. Найголовнішими серед них є такі:
принцип народного суверенітету;
політична свобода;
рівноправність громадян;
виборність органів державної влади і місцевого самоврядування, постійний контакт із ними населення;
поділ влади;
прийняття рішень за волею більшості за обов’язкового дотримання прав меншості;
плюралізм;
взаємна відповідальність громадянина та держави тощо.
Демократія базується на певних цінностях, які складають основу суспільної свідомості населення цивілізованих країн. Цінності — загальні ідеї, які допомагають людям відрізняти добре від поганого, бажане від небажаного і формулювати на цій підставі суспільні орієнтири та принципи поведінки. Очевидно, що демократія так само є важливою загальновизнаною цінністю. Водночас вона вибудовується на основі групи інших цінностей, що пов’язані із суспільним життям людини: свобода, громадянськість, людська гідність, конституціоналізм, моральна автономія, приватна автономія, соціальний порядок.
Отже, державна демократія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.
Пряма і представницька демократія
Громадяни можуть брати участь у прийнятті рішень прямо або опосередковано.
Пряма демократія — безпосередня участь громадян у вирішенні справ (ухвалення рішення на референдумі, розв’язання питань на загальних зборах тощо).
Такого типу демократія є ефективною на локальному рівні (трудовий колектив, громада, місто тощо) або коли рішення, що ухвалюються, не потребують спеціальної фахової підготовки. У сучасному світі пряма демократія існує лише на рівні місцевого самоврядування та під час ухвалення рішень шляхом референдуму.
Представницька демократія — така форма народовладдя, за якої громадяни не беруть безпосередньої участі в управлінні спільнотою та розв’язанні спільних проблем, а доручають це своїм представникам (делегатам, депутатам), уповноважують їх представляти свої інтереси, делегують своє право на належну громадянам частку влади, через своїх обранців впливають на стан справ у суспільстві, на управління державою.
Переваги представницької демократії виявляються й в управлінні великими територіями сучасних держав, що унеможливлює регулярну безпосередню участь громадян у прийнятті рішень, та коли ухвалюються рішення, що вимагають участі фахівців.
У демократичних державах громадяни можуть брати участь в управлінні державою, а можуть з різних причин не мати впливу на діяльність органів влади. У сучасній політології на визначення цього явища існує спеціальний термін — абсентеїзм.
До переваг демократичного устрою можна віднести такі позиції:
демократія дає змогу всім суспільним групам виокремити власні потреби та гармонійно узгоджувати свої інтереси з державними;
наявність зворотного зв’язку між рішеннями влади й реакцією суспільства;
демократична співпраця дає змогу враховувати різні політичні погляди під час ухвалення політичних рішень;
наявність опозиції, яка передбачена демократичним устроєм, сприяє всебічному аналізу та вчасній критиці політичних дій влади;
періодична конкурентна виборність влади забезпечує своєчасне виправлення помилок, гнучке коригування політичного курсу.
Отже, плюралізм в економічній, політичній, соціальній і культурній сферах та демократичний механізм прийняття рішень сприяють більш ефективному пошуку найкращого варіанта розвитку.
Держава і суверенітет народу
Суверенітет народу — принцип, згідно з яким народу належить вся суверенна повнота влади на території країни, право самому вирішувати свою долю — безпосередньо або через представницькі органи, брати участь у реалізації політики своєї держави, контролювати діяльність органів державної влади. Принцип народного суверенітету є одним з основоположних для демократії.
Термін є похідним від «суверенітету», що є властивістю держаної влади. Народ, як суверен, є носієм верховної влади, уповноважений приймати в межах певної політико-правової ієрархії остаточні рішення. Влада суверена характеризується як найвища в існуючій політико-правовій системі, остання інстанція у сенсі прийняття владних рішень.
Наявність державного суверенітету не завжди вказує на реалізацію народного суверенітету. Державний суверенітет може існувати за тоталітарного режиму, деспотії. Відсутність зовнішньої самостійності також спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої волі його політичного стану.
Оскільки джерелом і носієм усієї влади є народ, то суверенітет народу є первинним щодо державного. Державний суверенітет є лише відображенням територіальної самоорганізації народу та механізмом реалізації влади народу.
Отже, державний суверенітет і народний співвідносяться як форма та зміст: народ здійснює свої владні повноваження всередині країни, а представником народного суверенітету на міжнародній арені є носій державного суверенітету, тобто глава країни.
Методика
Мозковий штурм
Самостійно сформулюйте поняття «демократія». Результати роботи обговоріть спочатку в малих групах, а потім — у загальному колі.
Наступним етапом є створення визначень понять «політична демократія», «конституційна демократія» та «соціальна демократія» в кількох групах.
Після цього визначте принципи демократії. Кожен принцип записується на дошці. Після цього дайте відповідь на запитання:
Які із зазначених принципів не діяли у цих випадках?
Після референдуму, проведеного 17 жовтня 2004 р. в Білорусії, було схвалено нову редакцію пункту 1 статті 81 Конституції республіки. Вона не містить відповідних обмежень по термінах перебування при владі, і президент країни Олександр Лукашенко 2006, 2010, 2015 був переобраний главою держави втретє, вчетверте і вп’яте поспіль.
18 вересня країна дізналася, що, згідно з проектом закону про наклеп, будь-яке необережне слово про людину може обернутися — у найлегшому випадку — штрафом розміром 500 неоподаткованих мінімумів (якщо доведуть факт поширення громадянином наклепу). У найтяжчому випадку можуть посадити на 5 років. Таке може статися, якщо поширення наклепу відбудеться з використанням службового становища.
Приписка громадян України чоловічої статі до призовних дільниць проводиться з метою взяття їх на військовий облік, визначення наявних призовних ресурсів, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей.
Інтерактив «Алегорія»
Об’єднайтеся в 4 групи, зобразіть за допомогою людських фігур поняття «демократія», «політична демократія», «конституційна демократія» та «соціальна демократія». Результати роботи обговоріть у загальному колі.
Інтерактив «Розслідування»
Запропонуйте знайти в мережі Інтернет конституції різних держав і дізнатися, хто за ними є носієм влади і суверенітету. Результати обговоріть у класі.
Інтерактив «Знак-символ»
Намалюйте символ демократичного руху. Окремі групи працюють над символами понять «по літична демократія», «конституційна демократія», «соціальна демократія», «пряма демократія», «представницька демократія». Автори робіт мають обґрунтувати зміст символіки шляхом співвідношення із поняттям «демократія».
Дискусія
Назвіть основні цінності демократичного суспільства, розподіліть їх за змоги для сучасної держави. Виконання цього завдання вимагає часу. Після роздумів учасників проведіть узагальнюючу бесіду.
Об’єднайтеся в малі групи для продовження роботи над основними цінностями демократії. Кожна група отримує завдання: визначити, які помилки і досягнення будуть мати основні принципи демократії в разі реалізації їх у житті конкретної країни, наприклад України.
Обговорення будується за планом:
1. Зміст цінності.
2. Застосування її у практиці.
3. Результати реалізації.
4. Методи протистояння помилкам і зловживанням.
Підведення підсумків проводиться у формі дискусії. Кожна група повідомляє про результати обговорення, робить свої висновки і пропонує рекомендації.
Дискусія
Обговорення питання «Яка демократія, пряма чи представницька, більш ефективна?» Робиться загальний висновок про взаємодоповнення даних видів демократії і їх ефективність залежно від обсягу спільноти та рівня компетентності у прийнятті рішень.
Коментар. Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Проте, демократія, як соціальний інститут, зазнає постійних пристосувань до реалій мінливого світу, зокрема, через створення механізмів врахування інтересів усіх спільнот суспільства.
ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА
Зміст поняття «держава»
Держава — універсальна політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, її політичним і публічним характером реалізації своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне й ідеологічне управління суспільством та керівництво загально-суспільними правами.
У демократичній державі демократія виступає як спосіб і умова вирішення конфліктів, конструктивного діалогу, мирного обговорення проблем. Вона сприяє гармонізації суспільних відносин, гарантуючи участь громадян у розподілі ресурсів та формуванні державної політики. Найповніше свою демократичну сутність держава може реалізувати, якщо вона водночас є соціальною та правовою.
Сучасна правова держава покликана суворо регламентувати вплив влади на суспільство через досконалу нормативно-правову базу, насамперед через конституцію та закони. Це держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де визнаються та гарантуються права й свободи людини й де в основу організації державної влади покладений принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Принцип верховенства права є найважливішим принципом існування правових демократичних країн у сучасному світі.
Правовій державі притаманні такі ознаки:
верховенство закону в усіх сферах життя суспільства;
підзаконність влади й управління;
конституціоналізм;
принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову;
взаємна відповідальність особистості й держави;
гарантія прав і свобод громадянина, їх правова захищеність;
розвиненість громадянського суспільства.
Сучасна політична думка дедалі частіше звертається до практики «держави загального добробуту», або соціальної держави. Відповідно до цієї концепції держава відповідає за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Уряд у такій державі виконує функцію перерозподілу доходів між різними соціальними верствами шляхом встановлення відповідної системи оподаткування, розвитку соціальних програм, заохочення доброчинної діяльності, впливу на процес ціноутворення на деякі категорії товарів.
Соціальну державу характеризують:
забезпечення населення роботою або іншими джерелами існування;
рух до утвердження в суспільстві соціальної справедливості
послаблення соціальної нерівності;
наявність правових гарантій на достойний рівень життя;
значна роль держави в системі планування та регулювання соціально-економічних процесів;
достатньо високий рівень економічного розвитку;
наявність компромісу основних політичних сил щодо стратегії розвитку.
Отже, сучасне розуміння поняття держави насамперед ґрунтується на загальнолюдських ідеалах справедливої держави для всіх. Саме такою є демократична, соціальна, правова держава.
Участь громадян у житті демократичної держави
Діяльність органів влади у демократичній державі лежить у площині існуючих законів та моралі, може обмежуватися іншими гілками влади або громадянами. Громадяни можуть брати участь в управлінні державою через професійну діяльність у державних структурах, участь у виборах, доручення до діяльності політичних партій та громадських організацій.
Політичні партії, що представлені у владі, безпосередньо впливають на діяльність державної влади задля реалізації своїх політичних програм. Опозиційні партії контролюють діяльність уряду і, виявлення хиб, апелюють до громадськості або судів. Громадські організації, як правило, створюються для вирішення конкретних проблем власними силами або з метою тиску на владу задля вирішення цих проблем. Організації першого виду очікують від уряду невтручання у сферу своєї діяльності. Організації другого виду прагнуть розуміння і співпраці з боку виконавчої влади.
Звичайні громадяни мають надзвичайно багато можливостей впливати на діяльність влади. Насамперед це вибори: партії-переможці формують уряд, а значить уряд буде функціонувати в тих рамках, які як виборчу програму підтримав виборець. У разі незадоволення діяльністю вже існуючого уряду, виборець може самостійно або в рамках громадської організації, або політичної партії домагатися поновлення своїх прав.
Корекція дій влади громадянами, громадськими організаціями, політичними партіями може відбуватися за допомогою чотирьох основних інструментів: критики дій унаслідок незначних огріхів, протесту внаслідок значних помилок в діях чи бездіяльності, громадської непокори з метою повалення уряду, збройного опору з метою захисту власного життя, свободи, здоров’я, гідності, власності від посягань з боку влади.
Отже, громадяни можуть бути залучені на будь-якому рівні суспільної політики: вони відвідують суспільні зустрічі, пишуть листи своїм представникам і в газети, телефонують, висувають пропозиції і контрпропозиції, беруть участь у демонстраціях, переконуючи інших громадян прийняти визначену альтернативу, роблять розслідування, висувають власні пропозиції, свідчать на суспільних слуханнях. Цей список можна продовжувати і продовжувати; це показує, як багато є можливостей для громадян брати участь у прийнятті рішень.
Громадське врядування
Урядування — процес прийняття рішень і процес, яким ще рішення впроваджується (імплементується) або не впроваджується (не імплементується). Урядування може бути в кількох контекстах, зокрема, корпоративне, міжнародне, національне, місцеве.
Усі суб’єкти, крім уряду та збройних сил (військових), можуть бути об’єднані як частина «громадянського суспільства» і брати участь у врядуванні.
Серед механізмів і процедур, спрямованих на ефективне партнерство влади та громади, можна виділити три головних напрями: робота зі зверненнями громадян, інформування населення про діяльність органів влади та місцевого самоврядування і спільна робота у колективних органах (радах, колегіях, комісіях, комітетах та ін.).
Важливим напрямком роботи державних інститутів є організація консультацій. Цей вид громадянської активності не можна стовідсотково відносити саме до політичної участі. Консультування передбачає використовування механізмів (консультативні комітети, громадські та координаційні ради), яки дають змогу доводити думку громади до тих, хто має право на прийняття рішень. Ключова особливість консультування полягає в тому, що політики не зобов’язані слідувати висловленим в їх адресу рекомендаціям: вони погоджуються слухати, але діяти у відповідності з тим, що вони почують, не повинні. Саме до такого виду участі відноситься діяльність громадських дорадчих комітетів.
Отже, незважаючи на критику, держава залишається основною формою співжиття людей та організації суспільства. Проте протягом історичного розвитку людство будувало модель ідеальної держави та наполегливо до неї рухалось. Саме демократична, правова та соціальна держава є основним суспільним ідеалом на сучасному етапі. Це є той дороговказ, у напрямку якого крокує більшість сучасних демократичних країн.
Методика
Інтерактив «Склади схему»
Об’єднайтеся в групи: складіть схему «Методи впливу громадян на життя громади». Після виконання завдання групи презентують результати роботи для всіх учасників.
Інтерактив «Інтернет»
Об’єднайтеся в групи: за допомогою мережі Інтернет знайдіть приклади участі громадян в управлінні суспільством.
Інтерактив «Афоризми»
Об’єднайтеся у 5 груп, проаналізуйте афоризми з метою: визначити час появи афоризму, причину його появи, співвідношення афоризму із поняттям «політика».
Група 1.
Політика — розвага пересічних людей, які в разі успіху набувають значущість в очах ще більш пересічних людей (Джордж Джин Нейтан).
Політика, яким би не було її кредо, на практиці є систематична організація ненависті (Генрі Брукс Адамс).
Політика залежить від політиків майже так, як погода від астрономів (Ремі де Гурмон).
Група 2.
Якість держави залежить від якості людей, тому завдання політики — навчання та вивчення їх потреб (Платон).
Політика — мистецтво створювати факти, жартома підпорядковувати собі події і людей. Вигода — її мета, інтрига — засіб… Зашкодити їй може тільки порядність (П’єр Огюстен Карон Бомарше)
У політиці можна об’єднуватися заради відомої мети навіть із самим чортом, — потрібно тільки бути впевненим, що ти проведеш чорта, а не чорт тебе (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс)
Група 3.
У політиці страх такий же поганий порадник, як і в усьому іншому (Едуар Ерріо).
Політик лише формулює те, що думають його виборці, навіть якщо вони ще не здогадуються про це (Енох Павелл).
Політик лише формулює те, що думають його виборці, навіть якщо вони ще не здогадуються про це (Енох Павелл).
Політика — це невпинний вибір із двох зол (Джон Морлі).
Група 4.
У політиці доводиться робити багато такого, чого не слід робити (Теодор Рузвельт)
Політика є мистецтво утримувати людей від участі в справах, які їх прямо стосуються (Пітер Устинов).
Політика — це суспільна мораль, мораль — це особиста політика (Габріель Бонно де Маблі).
Група 5.
Політика — не точна наука (Отто фон Бісмарк).
Політика є мистецтво можливого (Отто фон Бісмарк).
Політика не є мистецтво можливого; політика — мистецтво неможливого (Вацлав Гавел).
Чесність — найкраща політика (Англійське прислів’я).
Інтерактив «Політича партія»
Визначте проблеми, з якими ви стикаєтеся у житті, створіть міні-політичну партію для вирішення даних проблем. Для цього на фліпчарті фіксуються проблеми, шляхом мозкового штурму обирається назва організації, пишеться статут, шляхом голосування обираються керівні органи, складається план роботи.
Під час практичної роботи учні повинні враховувати такі запитання:
Що таке «політична партія»?
У чому полягає різниця між громадським рухом, громадською організацією та політичною партією?
Які проблеми є найбільш актуальними для даної партії?
Яка політична ідеологія притаманна створеній партії?
Чи можна назвати створену партію опозиційною? Провладною? Чому?
Чи передбачено новоствореною партією лобіювати інтереси певних груп громадян? Яких? Чому?
Інтерактив «Плакат»
Об’єднайтеся в групи для створення на аркушах формату А1 реклами, що пояснює громадянам важливість вступу до уявної політичної партії. Після роботи відбувається презентація та обговорення результатів роботи.
Коментар. Демократична держава — держава, заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення прав громадян, їх рівної участі у формуванні державної влади і контролі за її діяльністю. Саме демократія є гарантом того, що державні інституції будуть виконувати суспільну волю.
ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ
Демократичні процедури
Демократичні процедури — офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм, традицією демократичний порядок проведення державних або громадських заходів, послідовність дій під час здійснення якихось справ, розв’язання проблем.
До демократичних процедур належать:
вибори;
голосуваня;
референдуми;
опонування та змагальність;
делегування повноважень;
вивчення громадської думки.
Таким чином, демократія сьогодні — не влада народу, а механізм здійснення державної влади, який забезпечує виконання волі більшості населення.
Демократичні процедури мають дотримуватися таких принципів:
вибори;
голосуваня;
референдуми;
опонування та змагальність;
делегування повноважень;
вивчення громадської думки.
вивчення громадської думки.
Відповідальність є ключовою умовою втілення демократії. Не лише урядові інституції, а й приватний сектор і організації громадянського суспільства мають бути відповідальними перед громадскістю. Хто є відповідальним перед ким залежить від того, які рішення чи дії здійснюються, чи є вони внутрішніми чи зовнішніми, і чи стосуються вони організацій чи інституцій. Загалом, організація чи інституція є підзвітною перед тими, кого стосуються рішення чи дії. Відповідальність не може бути впроваджена без прозорості та принципу верховенства права.
Отже, якими б не були демократичні процедури, вони мають відповідати існуючим демократичним принципам.
Вибори. Виборчі системи
Поняття виборів так само містке, як і демократія, і може означати як форму здійснення народовладдя, так і спосіб формування й оновлення органів урядування. Вибори були й залишаються найпоширенішим демократичним способом здобуття влади, оновлення особового складу її органів та інституцій. Вибори — висунення спільнотою шляхом голосування одного або групи повноважних представників для делегованого виконання громадських функцій.
Віддаючи свій голос на виборах, громадянин країни немовби укладає своєрідну угоду з певною політичною силою (партією або окремим депутатом) про тимчасове передання їй своєї частки влади. Отож акт голосування на виборах можна оцінити як процедуру такого передання, а ухиляння від участі у виборах — як незгоду передавати владу, розпоряджатися нею в такий спосіб або й як відмову від своєї частки влади.
Демократичний лад, окрім іншого, передбачає періодичну ротацію, змінюваність особового складу органів влади та здійснюваного ними курсу. Без такої змінюваності неодмінно виникає загроза невідповідності діяльності влади та реальних потреб суспільства, у ньому поширюються застійні й навіть руйнівні явища, влада виявляється неспроможною належним чином реагувати на зміни, що відбуваються, втрачає свою легітимність, настає криза влади й суспільства.
Вибори здійснюються завдяки існуванню виборчого права. Термін «виборче право» має два значення. По-перше, це інститут конституційного права, який складається з правових норм, що регулюють порядок надання громадянам права брати участь у виборах. По-друге, виборче право — це суб’єктивне право громадянина бути учасником конституційно-правових стосунків, що виникають під час виборів.
Ефективність виборів вбачають у функціонуванні тієї або іншої виборчої системи. Виборча система — сукупність установлених законом правил, які регулюють перебіг виборчої кампанії (змагання між партіями і кандидатами та спосіб голосування), а також спосіб визначення переможців і розподілу між ними депутатських мандатів. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, є порядок визначення результатів виборів, тобто розподілу депутатських мандатів між кандидатами чи партіями. Серед основних типів виборчих систем назвімо мажоритарну, пропорційну та змішану.
Суттєвою ознакою мажоритарної (від фр. majorité — більшість) виборчої системи є те, що результати голосування тут визначаються за ознакою більшості. За мажоритарної виборчої системи обраним по виборчому округу вважається той кандидат, який здобув установлену більшість голосів.
Пропорційне представництво виходить з ідеї, що вплив партії на прийняття суспільно значимих рішень має відповідати кількості виборців, які голосують за неї. Пропорційна виборча система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів і кількістю отриманих мандатів. Виборчі округи за такої системи можуть бути або національними та охоплювати всю країну, або поширюватись лише на певний регіон
У різних країнах формування виборчих списків відбувається по-різному. У деяких країнах використовуються так звані жорсткі списки, коли місце кожного кандидата визначає партія, і виборець не може вплинути на персональний склад фракції від цієї партії у представницькому органі. В інших країнах використовується так звана пропорційна система з преференціями, коли, голосуючи за партію, виборці позначають відповідними номерами тих кандидатів, яких вони воліли б бачити у представницькому органі. За такої системи думка виборців враховується під час розподілу місць між депутатами.
Щоб використати переваги та послабити недоліки цих систем, у деяких країнах використовується змішана, або пропорційно-мажоритарна система. За цієї системи частина мандатів (зазвичай від 80 до 50 відсотків) розподіляється в одномандатних виборчих округах за мажоритарним принципом, а решта — за пропорційним принципом у багатомандатних округах. Така виборча система дає змогу забезпечити компроміс між справедливим представництвом громадян і стабільністю й ефективністю роботи парламенту, припускає самовисування окремих кандидатів.
Отже, ефективність виборчих систем перевіряється довірою до неї громадян, представленням інтересів виборців обраними особами.
Референдум
Реферéндум — у державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньочи зовнішньополітичних питань. Референдум — один з елементів так званої прямої демократії (безпосередньої демократії). Умови проведення референдуму і його процедура регулюються конституціями і законодавством країн.
Залежно від предмета, способу проведення і сфери застосування, розрізняють: референдум конституційний (на всенародне голосування виноситься проект конституції чи конституційні поправки) і законодавчий (предмет референдуму — проект закону), загальнодержавний або місцевий, обов’язковий референдум або факультативний. Ініціатива проведення факультативного референдуму може належати виборцям (Італія), окремим суб’єктам федерації (Швейцарія) або центральній владі (Франція).
Важливо додати, що і українці вже мають досвід проведення аналогічного заходу — 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України, під час якого 90,32 % виборців підтримали суверенний статус нашої держави, а також нелегітимний референдум у Криму щодо статусу автономії 16 березня 2014 року.
Отже, референдум є важливим інструментом прямої демократії, ефективність якої залежить від законних та демократичних процедур його проведення.
Методика
Інтерактив «Обирай»[1]
Матеріали: Картка (формат А4), кольорові ручки, клейка стрічка, картки невеликого формату і ручки (факультативно).
Підготовка: Зробіть два написи: «Згоден» і «Не згоден» і приклейте їх на протилежних кінцях довгої стіни. Уздовж стіни має бути достатньо місця, щоб усі могли вишикуватися в ряд. Поставте два стільці в центрі приміщення, за півметра один від одного так, щоб навколо них було достатньо місця для переміщення людей.
Інструкції
1. Вкажіть на написи на стінах і повідомте, що збираєтеся зачитати висловлювання, з якими учасники можуть більшою або меншою мірою погоджуватися або не погоджуватися.
2. Оберіть висловлювання з нижченаведеного списку і зачитайте його.
Голосувати на виборах — наш моральний обов’язок.
Дотримуватися слід всіх законів, навіть несправедливих.
У демократичному суспільстві владу мають тільки політики.
«Народ отримує тих лідерів, яких він заслуговує».
Контролювати повсякденну діяльність уряду — це обов’язок громадян.
3. Попросіть учасників зайняти місця уздовж стіни відповідно до того, «наскільки» вони згодні або не згодні: ті, хто повністю не згодні або згодні — під написами, решта — десь посередині.
4. Коли всі визначаться з вибором місць, запросіть двох учасників, що найбільш віддалені одне від одного, зайняти місця на стільцях. Решті слід розміститися за тим із сидячих, з ким вони найбільше згодні, або зайняти місце в центрі, якщо вони не визначилися зі своїм ставленням.
5. Учасникам на стільцях дайте по одній хвилині для викладу своїх аргументів на підтримку або проти зачитаного висловлювання. Ніхто не повинен перебивати їх або допомагати ім. Усі повинні слухати мовчки.
6. Після завершення виступів попросіть тих, хто вагається, визначитися у своєму ставленні (вони не можуть нескінченно залишатися в нерішучості) і зайняти місця позаду одного з доповідачів, щоб вийшло дві групи: одна, що підтримує висловлювання, і інша — що проти. Дайте групам десять хвилин на те, щоб окремо одна від одної підготували аргументи на користь своєї позиції і обрати для їх викладу нових доповідачів.
7. По завершенні 10 хвилин запросіть нових доповідачів зайняти місця на стільцях, а групи «прихильників» встати за ними.
8. Дайте доповідачам по три хвилини на виклад аргументів, після чого прихильники одного або іншого доповідача можуть міняти свою позицію і переходити в іншу групу, якщо її аргументи виявилися більш переконливими.
9. Переформатовані групи отримують по п’ять хвилин для вироблення нових аргументів і вибору третьої пари доповідачів. Ті займають місця на стільцях, викладають свої аргументи, після чого інші знову отримують можливість за бажанням змінити свою позицію.
10. Після третього «раунду» всі збираються разом для аналізу та висновків.
Аналіз та оцінка. Запросіть всіх поміркувати про те, як протікає і яку мету має дискусія, і в чому цінність демократичного суспільства. Постарайтеся не повертатися до дискусії з обраним висловом.
Чи змінив хтось свою позицію у ході дискусії? Якщо так, під впливом яких аргументів?
Чи не вважають учасники, що на них впливали не тільки висунуті аргументи, а й, наприклад, тиск групи, емоційність виступів, азарт змагання?
Чи мала якийсь сенс вправа для тих, хто не змінив своєї думки? Під впливом яких доводів вони могли б змінити свої погляди?
Чому в людей розходяться думки? Як ставитися до цього в демократичному суспільстві?
Чи слід в умовах демократії терпимо ставитися до різних поглядів?
Поради фасилітатору. Перша частина вправи, коли учасники займають місця уздовж стіни, повинна зайняти не більше двох хвилин. Її сенс у тому, щоб люди визначили свою «споконвічну позицію» і порівняли її з позиціями інших.
Сенс вправи полягає і в тому, щоб попрактикувати навички спілкування і переконання, і в тому, щоб поміркувати над суттю проблеми. Тому порадьте учасникам думати не тільки про зміст і форму викладення своєї позиції, а й про те, у якому вигляді або формі ваші аргументи будуть найбільш переконливими для протилежної сторони. Їх мета привернути в свою «партію» якомога більше людей. У перервах між виступами їм слід аналізувати погляди «опозиції» і думати про те, як послабити її в наступному раунді.
Крім пропонованих висловлювань, можливе використання інших тем для дискусії — важливо лише те, щоб обране висловлювання викликало полеміку серед учасників щодо демократії і виборів.
Примітка: Три раунди обговорення одного висловлювання займуть близько 30 хвилин. Якщо ви бажаєте обговорити більше число висловлювань, вам потрібно буде виділити на це більше часу.
Рекомендується гнучко підходити до послідовності етапів заняття з урахуванням того, наскільки сильна або слабка група, наскільки жваво проходить дискусія. Наприклад:
Не обмежуйте число раундів трьома, якщо ви хочете, щоб у ролі доповідачів випробувало себе щонайбільше учнів.
В одній із перерв між раундами ви можете запропонувати, щоб прихильники кожної з груп попрацювали з доповідачем протилежної сторони, тобто підготували аргументи проти своїх же позицій. Це допоможе краще зрозуміти точку зору суперника, і, можливо, внесе пожвавлення у вправу, особливо якщо ніхто не хоче переходити з однієї групи до іншої.
Ви можете дозволити доповідачам коротко записувати свої аргументи на картках і користуватися ними під час виступу.
Ви можете торкнутися питання про можливість встановлення меж «плюралізму» або свободи слова в суспільстві, толерантному до інакомислення: чи повинні бути дозволені, наприклад, нацистські та комуністичні демонстрації.
Інтерактив «Мозковий штурм»
Поясніть термін «виборча система».
Поясніть термін «виборче право». У чому різниця між активним і пасивним виборчим правом?
Які існують обмеження у виборчому праві?
З якою метою встановлюється віковий ценз?
З якою метою встановлюється ценз осілості?
З якою метою встановлюється майновий ценз?
З якою метою встановлюються інші цензи?
Що таке виборча система?
Після цього аудиторія об’єднується в групи для вирішення трьох питань:
Позитиви й недоліки мажоритарної виборчої системи.
Позитиви й недоліки пропорційної виборчої системи.
Позитиви й недоліки змішаної виборчої системи.
Дискусія
Чому участь у виборах — це громадянський вчинок?
Після цього індивідуально заповніть таблицю і разом дайте відповіді на запитання:
| Громадянин повинен брати участь у виборах, тому що… | Громадянин може не брати участі у виборах, тому що… |
|---|---|
Чи повинен громадянин брати участь у виборах?
Чи потрібно ввести закон, що зобов’язує громадян брати участь у виборах?
Чи сприятиме ваша неучасть у виборах можливим фальсифікаціям?
Робота в групах
Учасникам у групах пропонується розробити проект «реклами», котра закликала б громадян України брати участь у виборах (одна група) та запобігати можливим махінаціям (на основі законів «Про вибори Президента України» та «Про вибори народних депутатів України» — інші групи). На основі результатів роботи групи демонструють свої проекти.
Інтерактив «Афоризми»
Об’єднайтеся в групи та проаналізуйте афоризми.
Голосування не визначає ходу подій. Голосованіє вирішує, хто визначатиме хід подій (Джордж Вілл).
Вибори — єдина гонка, у якій виграє більшість учасників (Лоренс Пітер).
Віддавши свій голос, ми потім позбавляємося голосу; це цілком логічно (Єжи Лещинський).
Погана влада обирається хорошими громадянами, які не голосують (Джордж Джин Нейтан).
Громадянином в загальному сенсі є той, хто причетний і до владарювання і до підкорення (Аристотель).
Найбільш задоволених громадян має та держава, яка створює ілюзію, ніби всі вони — маленькі королі (Вільгельм Швебель).
Будь громадянином, бо батьківщина потрібна для твоєї безпеки, для твоїх задоволень, для твого благополуччя (Гельвецій).
Презентація результату проекту «Голосувати чи не голосувати?»
Презентуються та обговорюються результати соціологічного опитування про причини участі або неучасті в голосуванні.
Інструкція: Опитайте групу респондентів, чи збираються вони голосувати на найближчих парламентських чи місцевих виборах. Об’єднайте всіх у дві групи: бажаючих (А) і не бажаючих (Б) голосувати. Тих, що вагаються, разбийте на дві групи, щоб мати дві більш-менш рівносильні частини.
| 1. Чи будете ви брати (чи берете) участь у виборах? | |
|---|---|
| 2. Чому ви не голосували на попередніх виборах? A «Я вважав, що мій голос ніяк не вплине на результат виборів» Б «Ніхто з кандидатів не викликав у мене симпатії» B «Я не був згоден ні з однією з пропонувалися політичних платформ» Г «А мені було все одно…» Д Інші причини (вказати які) |
2. Яка була головна причина вашої участі в голосуванні на попередніх виборах? A «Я вважаю це своїм демократичним обов’язком» Б «Я хотів віддати свій голос за… [кандидат] B «Я хотів віддати свій голос за… [партію]» Г «Я не хотів, щоб переміг хтось ще [інший кандидат / інша партія]» Д Інші причини (вказати які) |
Коментар.Можливість вибирати — це право, за яке люди боролися впродовж століть. Його досі прийнято вважати складовою свободи та щастя. Вибір змушує кожного задуматися, який життєвий шлях обрати. Прийнявши рішення, людина стає автором свого життя, творцем своєї долі.
ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ
Плюралізм
Політичний плюралізм — характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві. Найкращий прояв політичного плюралізму — багатопартійність.
Партії є важливим складником політичної системи будь-якої держави, активними суб’єктами виборчого процесу. Без них неможливо уявити сучасну демократичну державу. Головна риса, яка відрізняє політичні партії від усіх інших організацій — це прагнення заміщення державних посад своїми представниками. Партії намагаються використовувати державну владу, впливати на неї, на процес її формування й функціонування. Вони висувають своїх представників на лідерство, формують партійні списки на обрання до складу представницького органу, проводять передвиборчу агітацію, здійснюють нагляд за дотриманням правил проведення виборів, після отримання влади реалізують свою політичну програму одноосібно або в коаліції з іншими партіями.
Функції політичних партій:
представницька — представництво інтересів окремої спільноти, визначення, формулювання й обґрунтування цілей і завдань, принципів і засобів їх досягнення;
пропагандистська — формування громадської думки в потрібному напрямі, вплив на неї з метою залучити на свій бік якомога більше прихильників;
агітаційна — пробудження інтересів громадян до виборів, до запропонованого партією кандидата, агітація за його обрання;
боротьба за позиції у виборчих органах влади на всіх її рівнях, за можливість впливати на неї;
участь у політичному управлінні, перетворення інтересів на практичну політику, шляхом формування складу уряду та впливу на його діяльність (правлячі партії) або шляхом оцінки й критики дій правлячих сил (опозиційні партії);
добір і виховання громадських і політичних лідерів, державних діячів, рекрутування політиків, функціонерів;
узгодження інтересів різних груп населення на спільному ґрунті.
Політичні партії розрізняються залежно від їхньої соціальної сутності, соціальної бази (особливостей тієї спільноти, інтереси якої партія виражає), від ідеології, яку вони сповідують, програмних завдань і тактичних пріоритетів, від принципів організаційної побудови, місця, яке вони займають у політичній системі.
Отже, партії є втіленням політичного плюралізму, в основі якого є конкуренція за втілення своєї політичної програми розвитку суспільства у життя.
Опозиція
Опозиція — протиставлення одних поглядів або дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем. Політична опозиція — необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефективному функціонуванню.
Суть опонування полягає у двох напрямках:
протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил;
виступ проти думки більшості в законодавчих, партійних, інших структурах.
Діяльність політичної опозиції має відбуватися у правовому полі держави. Держава не повинна дозволяти діяльність політичних партій, які ставлять собі за мету знищити державу, обмежити її суверенітет або зазіхають на територіальну цілісність або прагнуть завдати шкоди національним інтересам українського народу. Досягнути цього можна або шляхом прямої заборони політичних організацій, що порушують конституцію, або уведенням додаткових обмежень («заборона на професії» у Німеччині).
Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).
Варто відмітити, що зріла опозиція не займається популізмом через критику влади, а пропонує альтернативні шляхи державної політики.
Отже, опозиція є важливим обов’язковим елементом політичного життя демократичної країни. Проте, опозиція в основу своєї діяльності повинна ставити інтереси країни, а не отримання влади.
«Більшість» і «меншість»
Більшість — велика частина чого-небудь, або кількісне переважання прихильників якоїсь ідеї чи рішення над їхніми противниками. Вважається найпершою засадою демократичного способу прийняття спільних рішень, головною й необхідною умовою обрання кандидата на виборну посаду.
Проте підпорядкування меншості більшості (перших останнім) не завжди буває демократичним. У демократичному суспільстві воля більшості має поєднуватися з гарантіями прав меншості — етнічна меншина, релігійна чи політична меншість. Права меншості не залежать від доброї волі більшості і не можуть бути скасовані більшістю голосів.
Існує кілька способів забезпечення гарантії прав меншості та врахування її інтересів. Насамперед, держава повинна запровадити фінансування політичних партій відповідно до їхніх результатів на виборах і кількості отриманих місць у вищому представницькому органі. Можлива цільова підтримка опозиційних партій (за англійським варіантом) або загальне фінансування (за німецьким).
Визначним фактором розвитку громадянського суспільства через створення принципово іншого розподілу влади — між правлячою більшістю та опозицією — може стати практика надання опо- зиції права протягом певного періоду (наприклад в Англії — 20 днів) формувати порядок денний роботи парламенту.
Отже, за своєю природою опозиція є носієм альтернативних шляхів розвитку суспільства, тому заслуговує на постійну взаємодію з владою, а не лише від виборів до виборів.
Методика
Інтерактив «Мотиватор»
Учасники об’єднуються в групи, які повинні дослідити зміст поняття «політика» і «політик» і зробити мотиватор щодо них. Після презентації робиться висновок про політику як суспільне явище. Обов’язково у постері має бути присутнім поняття «плюралізм», «опозиція», «більшість» і «меншість».
Мотиватор (демотиваційний постер) — зображення-макрос, що складається з картинки в рамці і напису-слогана, що коментує її, складене за достатньо суворим каноном. Напис-слоган можна придумати самому або використати популярний афоризм.
Інтерактив «Займи позицію»
Суть вправи полягає в тому, що в різних кінцях аудиторії розміщені аркуші паперу з написами «Згоден» і «Не згоден», а між ними — «Не визначився». Завдання: після зачитування твердження визначитися із своїм ставленням до нього шляхом переходу до відповідного аркуша. Після визначення організовується обговорення різних позицій.
Існують антигуманні ідеології, які варто заборонити.
В Україні варто запровадити єдину політичну партію.
Пропаганда антиурядових партій загрожує стабільності держави.
Опозиція робить державу міцнішою.
Політичний лобізм — антидеомкратичне явище.
Якщо враховувати думку меншості, то рішення більшість не прийме.
Коментар. Отже, демократія — це не тільки вияв волі більшості, а й гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів — конструктивних, а не руйнівних. Це право говорити та бути почутим — право бути оскарженим, але не пригнобленим. Влада може стояти міцно лише тоді, коли вона відчуває опір з боку опозиції — політичної меншості. Це змушує її постійно підтверджувати своє право управляти суспільством і державою.
Рефлексія
1. У різних джерелах знайдіть визначення поняття «демократія». Поясніть причини їх відмін- ності і подібності.
2. Чому поняття «демократія» тотожне поняттю «народовладдя»?
3. Знайдіть у Конституції України статті, що відображають загальновизнані принципи демократії.
4. Визначте суперечності, що існують між представницькою та безпосередньою демократією у сучасному світі.
5. Демократія передбачає законність, яка поєднує в собі насильство і примус. Де та межа, коли насильство і примус набувають недемократичні чи антидемократичні форми?
6. Поміркуйте, чим вибори відрізняються від призначення.
7. Схарактеризуйте переваги й недоліки різних виборчих систем.
8. На вашу думку, для чого потрібні вибори, з якою метою вони проводяться?
9. Чому для уряду важливо мати сильну опозицію?
10. Як більшості приймати рішення, не порушивши прав меншості?
Джерела
Визначення і вимірювання демократії. За ред. Д. Бітема /Пер. з англ. — Львів: Літопис, 2005. — 312 с.
Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. — ХХVІІІ+1108 с.
Д’юї Джон. Демократія і освіта. — Львів: Літопис, 2003. — 294 с.
Ле Дюк Лоуренс. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці / Перекл. з англ.— Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2002. — 160 с.
Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. А. Колодій. — К.: «Ай Бі», 2002. — 684 с.
Патнам Р. Д. Творення демократії. — К.: Основа, 2001. — 302 с.
Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: монографія / за ред. А. І. Кудряченка. — К. : НІСД, 2007. — 396 с.
Рагозін М. Вчимося демократії. Уроки громадянської освіти. — Донецьк: ООО Донбас, 2000. — 150 с.
[1] Компас. Пособие по образованию в области прав человека с участием молодёжи. – Совет Европы, 2-е издание, 2003 г. — С. 108–110.
